На відкритті цьогорічної фотовиставки ми були дуже зворушені. Виставка стала кульмінацією святкування 20-річчя газети, і, по суті, колектив «Дня» готувався до неї всі ці 20 років. Як зі шматочків смальти, з різних світлин складається мозаїчне панно незалежної України — того, як вона дорослішала, мріяла і розчаровувалась, гарувала, відпочивала, боролася.
Відкриття фотовиставки стало великою подією у медіа. У залах галереї «Лавра» товпилися журналісти, політики, науковці, бізнесмени. Прийшли і герої світлин, військові, студенти і кадети. Емоції зашкалювали: люди плакали, сміялися, браталися, цілувалися, сперечалися біля особливо гострих фото. Розряджала атмосферу класична музика у виконанні квартету «Аніма» з київської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені М. В. Лисенка.
У суспільства є потреба дивитися «Сімейний альбом України», який ми створили. Людям важливі акценти, розставлені нами. Трагічні, іронічні та радісні моменти — на наших знімках життя різне, але головне, що воно триває. Країна змінюється.
Перший фотоконкурс відбувся 1999-го, коли незалежній Україні було вісім років. Щоб унаочнити, як змінилась за цей час країна, на виставці ми окремо розмістили роботи-переможці попередніх конкурсів. Від шахтаря з вибитим на плечі «Погоняй, да знай меру!» — до воїна з татуюванням «Воля або смерть». Світлина з дитячого притулку — і радісне «Весілля на все село». Майданівець-відчайдух — і судді, які сором’язливо втупились у документи. Якщо комусь важко читати великі книжки чи аналітичні статті — ми закликаємо «читати» фотографії.
ЗОЛОТО ЕМОЦІЙ
У дитячих фото завжди більше позитиву, світла, сміху. Цього року у номінації «Світ очима дітей» переміг 15-річний Андрій Циганчук з Чернівців. Між іншим, нагороду йому вручала дружина Президента України Марина Порошенко. Коли перша леді обирала переможця у номінації, вона довго не могла визначитись з-поміж двох робіт — «Регата» і «У мене, мов колосся, золоте волосся». І виявилося, що зробив їх один автор.
ВІДЗНАКА ВІД ПЕРШОЇ ЛЕДІ. МАРИНА ПОРОШЕНКО ВІТАЄ АНДРІЯ ЦИГАНЧУКА З ПЕРЕМОГОЮ У НОМІНАЦІЇ «СВІТ ОЧИМА ДІТЕЙ»
Андрій Циганчук — дуже серйозний, неговіркий, але на його світлинах багато радості життя. Хлопець займається фотографією близько року і вже вирішив, що стане професійним фотографом. У нашому фотоконкурсі Андрій бере участь вперше. Надіслати роботи йому порадив наставник з фотогуртка Микола Олексійович, і він же допоміг їх відібрати.
Наш наймолодший переможець полюбляє робити портрети. Каже, що саме вони виходять у нього найкраще. На виставці Андрій задивлявся на фотографії бійців — на передовій, з родинами. «Коли підросту, теж робитиму такі», — ділиться хлопець.
ФІЛОСОФСЬКИЙ АКЦЕНТ
Робота-переможець у номінації Приз Призів «Золотий День» — це завжди важливий посил до суспільства. Нагадаємо, цю номінацію створила газета «День» як засновник фотоконкурсу. Цього року Приз Призів дістався філософській світлині Євгена Малолєтки «Зоряне небо над нами і моральний закон усередині нас». Переможець отримав відзнаку, спеціально створену студією ювелірного мистецтва «Гарарук», і сертифікат на проживання від туристичного комплексу «Буковель».
ТРІУМФАТОРИ. ВОЛОДАР ПРИЗУ ПРИЗІВ «ЗОЛОТИЙ ДЕНЬ» ЄВГЕН МАЛОЛЄТКА, ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР «ДНЯ» ЛАРИСА ІВШИНА І ВОЛОДАР ГРАН-ПРІ ОЛЕКСІЙ ФУРМАН
«Золотий День» ми дали роботі, яка наголошує: у драматизмі сьогодення ми не повинні забувати про зоряне небо над нами і моральний закон усередині нас. Ми цінуємо філософів і цінуємо фотографів, які знімають світ небуденно, глибоко, з підтекстами і надзавданнями», — коментує цей вибір Лариса Івшина, головний редактор «Дня», засновник і голова журі фотоконкурсу.
Сам Євген — переможець з історією. Він ставав володарем Призу Призів у 2012 році — за роботу «Допоможіть дитині». А у 2013-му Євген отримав Гран-прі нашого конкурсу за фотографію «Портрет на тлі гір». Щороку фотограф надсилає на конкурс чимало різних світлин, багато — з війни на Донбасі, але є й замальовки з мирного життя, пейзажі з екзотичних країн. Для Євгена фотографія — це високе мистецтво. Сам він під час нагородження акцентував: «Виставка «Дня» виконує дуже важливу функцію — прищеплює людям гарний смак у фотомистецтві».
«ТЕ, ЩО МИ НЕ МАЄМО ПРАВА ЗАБУТИ»
Серія «Подолання» отримала Гран-прі XVIII Міжнародного фотоконкурсу «Дня». Це — чотири найсильніші роботи з циклу Олексія Фурмана «Життя після поранення». До речі, раніше ця серія здобула Гран-прі Міжнародної премії з документальної фотографії IAFOR Documentary Photography Award.
Ми вже розповідали про цей фотопроект у матеріалі «Життя після поранення» (№190-191 «Дня» за 21—22 жовтня), бо одразу були ним вражені. Нагадаємо, цикл об’єднує історії українських військових, які з серйозними травмами повернулися додому з Донбасу, з передової, а тепер намагаються повернутися до повноцінного життя.
На нагородження Олексій прийшов з госпіталю, де відвідував одного з героїв проекту. «Своєю серією я хотів показати, що війна триває. Коли ми з вами говоримо, у шпиталь прибувають нові поранені хлопці, — каже Олексій Фурман. — Я хочу, щоб люди побачили історії цих людей, виклики, які стоять перед ними щодня, надзусилля ветеранів АТО та їх рідних. Це чудові люди. Вони — герої України».
ФОТОГРАФ НАТАЛІЯ ШАРОМОВА (НА ЗНІМКУ З СИНОМ) БЕРЕ УЧАСТЬ У НАШОМУ КОНКУРСІ ВЖЕ КІЛЬКА РОКІВ І РЕГУЛЯРНО СТАЄ ПРИЗЕРОМ. ЦЬОГО РАЗУ «ВРОЖАЙ» НАТАЛІЇ — ШІСТЬ НАГОРОД!
Цього року Гран-прі, сертифікат на 25 тисяч гривень, вперше вручала агрофірма «Ольгопіль». «Газета «День», її проекти, зокрема і фотовиставка, готують до майбутнього. Десятий рік поспіль я відвідую виставку і підтримую фотоконкурс. Ця «галерея на колесах» показує нам і будні, і радощі, і горе. На цих знімках — те, що ми не маємо права забути, — говорить Павло Каленич, засновник, власник і директор агрофірми «Ольгопіль». — Я маю за честь нагородити автора серії «Подолання» Олексія Фурмана. Це надзвичайно актуальні роботи. Вони важкі для сприйняття, але це наше нинішнє життя».
«Подолання» — це поняття є одним із ключових для українців сьогодні. Подолання скрути, глупства можновладців, зневіри, численних «зрад» і власних вад. Подолання і дорослішання. Серія, що отримала Гран-прі, крім прямого значення, має й метафоричне. Після доби «процвітаючої олігархії» країна долає важку травму, потроху виліковується, щоб розвиватися у здоровому напрямку.
ГРАН-ПРІ ФОТОКОНКУРСУ — А ЦЕ СЕРТИФІКАТ НА 25 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ ВІД ДИРЕКТОРА АГРОФІРМИ «ОЛЬГОПІЛЬ» ПАВЛА КАЛЕНИЧА — ОТРИМАВ ОЛЕКСІЙ ФУРМАН ЗА СЕРІЮ «ПОДОЛАННЯ». НА ФОТО: ЛАРИСА ІВШИНА, ПАВЛО КАЛЕНИЧ, ОЛЕКСІЙ ФУРМАН
Подивіться, як одужує Україна, «прочитайте» нашу фотовиставку. Вона триває у столичній галереї «Лавра» (вул. Лаврська, 1) по 13 листопада.
Вхід вільний.
ВРАЖЕННЯ
«ГАЗЕТА «День» ЗАБЕЗПЕЧУЄ ЖИВУЧІСТЬ СУСПІЛЬСТВА»
Iгор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки:
— Насамперед хочу привітати «День», весь творчий колектив з 20-річчям газети і побажати успіхів! Звичайно, ваша робота, яка направлена на створення своєрідної синергії між історичними коріннями, сучасністю і майбутнім, — це те, що сьогодні необхідно нашому суспільству. Це об’єднуюча функція. Я нещодавно брав участь у конференції НАТО, де, зокрема, обговорювали таке питання, як «живучість суспільства» в умовах геополітичної турбулентності, «гібридної війни», нав’язаної Росією. І от внутрішні зв’язки, стійкість суспільства дуже важливі з точки зору нейтралізації загроз. Відповідно в цій сфері газета «День» робить величезну справу.
Від фотовиставки у мене багато різних емоцій. Це з одного боку, а з другого — це інформація для роздумів. На фотографіях ми бачмо зріз історії, починаючи від тих хлопців, які захищають нашу землю, незалежність, суверенітет, і закінчуючи політикою найвищого рівня. На цих зрізах ми можемо побачити, де ми знаходимося і зрозуміти, як рухатися далі. Це важливо для всіх людей, зокрема для тих, хто цікавиться минулим і прагне побудувати світле майбутнє в нашій країні.
«ТУТ Є ТА УКРАЇНА, ЯКА ТРИМАЄ НЕБО НАД НАМИ»
Iрина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою:
— Коли їхала сюди поїздом, почула розмову двох молодих людей, які казали: «Треба чухати з тої України, бо тут нема чого робити, тут безнадія, все погано». А коли я приїхала на фотовиставку — моя душа заспівала. Бо тут — справжня Україна. Тут є та Україна, яка тримає небо над нами. Це прості люди — бабуся, яка плете кошики своїми руками і тримає нашу традицію, серце і нашу душу. Це молоді Терещенки, які беруть шлюб, на обличчях яких світиться радість. Це, зрештою, дружина Порошенка, яка своїми руками тримає хлопця, котрого природа обділила фізично, але не духовно.
Найбільше вразив портрет Рефата Чубарова, зроблений Олексієм Івановим. Погляд голови меджлісу заглиблений у простір і в себе одночасно. Уся трагедія кримськотатарського народу зображена на обличчі його лідера. У тому великому нещасті, у тому великому горі, яке зараз має кримськотатарський народ, він щасливий, що Бог дарував йому людей, які можуть повести за собою, згуртувати, які кожною своєю клітиною, кожною часткою душі вболівають за свій народ.
Словом, фотовиставка «Дня» — це оаза. Я вірю, що вона пошириться на всю Україну. Кожного року виставка газети «День» — це торжество народного духу. Кожна світлина промовляє до нас великим добром. За один раз не осмислиш усю виставку. Але перше враження — Україна є, була і буде. Ця фотовиставка — наша духовна перемога, це утвердження нас і сильний знак нашої перемоги.
«ЦЕ КАРДІОГРАМА УКРАЇНСЬКОГО СЕРЦЕБИТТЯ»
Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Інституту світової політики:
- У своєму коментарі хотів би бути небагатослівним. Фотографії потрібно бачити, відчувати, переживати – вони точніше передадуть смисли, ніж наймайстерніший володар словесного жанру. Я відвідую фотовиставки газети «День» фактично з їхнього народження. Далеко не кожен проект може витримати випробування часом – газеті «День» вдається щороку піднімати високу планку, яку вона сама для себе і виставляє. Фотовиставки газети – це фотозвіти за минулий рік; це фотовідбиток чиленних емоцій українців; це кардіограма українського серцебиття. Чимало фотографій нагадали про цитату Лариси Івшиної – новітня історія України пишеться в Генпрокуратурі. У продовження можу додати: а ілюструватимуть – без перебільшення! – знімками «Дня». На щастя, не тільки ту її частину, яка зберагітиметься в архівах правоохоронних органах.
«ІСТОРІЯ, ВТІЛЕНА В ОБРАЗИ»
Георгій КОВАЛЕНКО, священик, громадський діяч, філософ, богослов:
— Коли ти дивишся одну роботу, це — мить. Дні і миті складаються в роки. Але, оскільки газеті «День» цього року виповнюється 20 років, можемо говорити про цілу епоху. Відчуття певної історичної перспективи мене не полишає — на виставці «Дня» ти потрапляєш в історію. Навіть сьогодення на фотографіях, які є витвором мистецтва, це вже не просто хроніка, а історія. Це знімки, які відбирали, які вже побували на шпальтах газети.
Зрозуміло, коли бачиш деякі фотографії, то не можеш стримати емоцій — десь починає щемити серце, десь навертаються сльози. Емоції тут ще живі, це та історія, в якій ми живемо. Тут відібрані кращі фото, які мають символічний вимір, створюють певний образ. Це — історія, яка втілена в образи, а не просто фіксація.
«ЄДНАННЯ ЗАДЛЯ ПЕРЕМОГИ»
Iван ПЄТУХОВ, президент компанії «Адамант», голова правління громадської спілки «Національна асамблея України»:
— Фотовиставка «Дня» справляє дуже сильне і навіть дещо тривожне враження. Країна наче розірвана навпіл. На одному боці усім задоволені маслянисті фейси наших заможних політиків. На іншому — звичайні й дуже часто бідні люди, а також вояки, що захищають нашу країну. Останні, звичайно, в одностроях, але придивіться, вони далеко не такі, як у арміях розвинутих держав. Зовнішній вигляд, звичайно, не головне. Але між так званою елітою і рештою громадян не повинно бути такої прірви, як нині. Якщо наші зверхники відразу після революції свої статки ще так відверто не демонстрували, то тепер (і це показало електронне декларування) вони вже не ховаються, а відверто хизуються. Брендові жіночі сумочки, на які простому громадянинові за все життя не назбирати, десятки годинників та навіть (це такий зухвалий жарт) квиток на космічний корабель, не кажучи вже про світового значення раритети... знайдені на смітнику.
Вважаю, такого не повинно бути. Ми мусимо обрати свій шлях, щоб об`єднати людей, об`єднати країну. А фотографії, які зібрав «День» на цих стінах, саме на це й спрямовані, вони нагадують нам про необхідність єднання задля перемоги , і тільки сліпа людина, на жаль, цього не може побачити.
Я дуже вдячний авторам цих світлин — журналістам, аматорам, майстрам художньої фотографії, які зробили для нас це кольорове свято, просякнуте різноманітними, але справді великими смислами. Хотів би також привітати весь колектив газети «День», і особисто Ларису Олексіївну Івшину з 20-річчям видання. Дякую вам за те, що ви робите. Мені дуже приємно бути поряд з вами, а коли треба — підставляти плече і відтак отримувати задоволення від нашої співпраці.
«КОЖНЕ ФОТО — ОКРЕМА ІСТОРІЯ ПРО СЬОГОДЕННЯ УКРАЇНИ»
Нікола Франко БАЛЛОНI, дипломат, екс-керівник Iталійського інституту культури в Україні:
— Вражаюча виставка! Стільки емоцій викликають ці світлини. Тут можна побачити різні куточки вашої прекрасної країни. Я люблю Україну! Багато років живу і працюю в Києві. Мені дуже подобаються українці своєю щирістю, мужністю і оптимізмом. Зараз ваша країна і люди переживають важки часи. Я ніколи не думав, вперше приїхавши у 1998 році сюди, що на цій прекрасній землі будуть такі потрясіння, що будуть воєнні дії і гинутимуть люди. Це так боляче... Така гарна країна, дуже культурні люди і така біда — майже три роки щоденно ллється кров. Дивлюся на фото, де кадри з бійцями АТО, а у мене на очах виступають сльози, коли бачу таких мужніх, красивих людей, які, захищаючи рідну землю, стали інвалідами. Серія «Подолання» Олексія Фурмана мене вразила до глибини душі. Дуже хочу, щоб про цих хлопців-героїв не забували і скоріше в Україну прийшов мир. Війна змінює людей, але коли дивлюся на світлини, то розумію, що таких сильних духом людей ніщо не зломить! Кожне фото — окрема історія про сьогодення України.
«Є ТАКІ КАДРИ, НА ЯКІ СПОКІЙНО ДИВИТИСЯ НЕ МОЖНА»
Едуард МИТНИЦЬКИЙ, художній керівник Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра:
— Я шанувальник «Дня» з першого номеру і до сьогодні. Не пропускаю жодної фотовиставки і завжди з нетерпінням чекаю цих зустрічей. І щорічно ви дивуєте цікавими роботами. Всі світлини приваблюють своєю щирістю. Є такі кадри, на які спокійно не можна дивитися. Наприклад, «Брат за брата». Здається, так просто — стоїть шеренга солдатів, а в останньому ряду боєць тримає за руку маленького хлопчика, — хоча відвести очі від роботи важко... Запам’яталися фотографії про Бабин Яр, похорон Гонгадзе. Його вбивство — це історія української свободи! Скільки років займаються розслідуванням вбивства цього журналіста, а питань ще дуже багато... Мені здається, що «День» став всеосяжним виданням, газетою, до думки якої прислухаються. Ви пишете ясно, чітко і продумано, а головне — змушуєте людей думати.
«ЦЬОГОРІЧНА ФОТОВИСТАВКА Є УЗАГАЛЬНЮЮЧА, МЕТАФОРИЧНА, СИМВОЛІЧНА»
Iрина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України:
— Я відвідую фотовиставку газети «День» вже багато років і маю можливість простежити її в динаміці. Якщо раніше ми казали, що знімки є відбитком життя України, то цьогорічна фотовиставка, на мою думку, є більш узагальнююча. Багато робіт метафоричних, символічних, які мають підтекст, глибинні смисли. Це наша сучасна фотоісторія. Звичайно, дуже сильно чіпляють світлини з військовими — з болем, стражданням. Є також багато мирних, гарних, дитячих фотографій. Ця фотовиставка свого роду підсумовує не тільки життя газети, а і всієї країни.
«УКРАЇНА СЬОГОДНІ — ЦЕ РОДИНА, У ЯКІЙ ДУЖЕ БАГАТО РОЗГАЛУЖЕНЬ»
Галина БАБIЙ, музикознавець, журналіст, автор, сценарист і продюсер радіопрограм:
— Україна сьогодні — це родина, у якій дуже багато розгалужень. Хтось поїхав на заробітки за кордон, хтось лишився орати землю, там, де батьки орали і діди, хтось пішов цю землю захищати. Тобто така багатодітна родина, у якій всі діти різні, не дивлячись на те, що у них одні батьки. У них по-різному проявилася їхня генетика, помножена на їхній особистий світогляд і розвиток, по-різному проявилася їхня синівська чи дочірня любов. Уся ця родина не знає, як зібратися докупи, щоб подолати усі ті проблеми, які вона має навколо себе, і відповідно має їх і всередині. Тому що усі по-різному бачать, яка ця їхня земля, яка ця їхня Україна. До речі, я не бачила жодної жорстокості на жодній фотографії, навіть на тих, де багато натуралізму і крові. Там є біль, а біль — це не жорстокість; і прагнення всі ці проблеми подолати. Для прикладу, фотографії бабусі, яка стрибає через вогонь, хоче дострибнути туди, куди правнук стрибнув; маленької дитинки, яка обнімає батька, що прийшов з війни, хоче, щоб батько з нею залишився. Навіть у зеленому Київському морі, яке цвіте, проїжджає човник з якоюсь, вочевидь, світлою метою. Тому що він їде на якийсь промисел, комусь подати руку, перевезти когось чи на рибалку вивезти. Він прокладає світлу смужку в цьому Дніпрі. Це все одно прагнення подолати це все. Ще мене вразила фотографія, де селяни, які, вибачте, раком на городі виростили усю свою поживу, в такій же позі її продають, тобто це поза життя. І такі родичі є в кожній родині, які землю носом риють і не бачать іншої перспективи в цьому житті. Але це все родина. Як би це все не було, але ми однієї крові усі. Земля, її соки, вона входить у нашу кров з одним ДНК, яка б там вона не була. І це дуже важливо, щоб ми бачили, що ми не злі, не агресивні, а ми стурбовані тим, що маємо, і хочемо це все подолати. От такою я побачила цю родину.
«ОБРАЛИ ФОТО, ЯКЕ ОДРАЗУ ВИКЛИКАЄ ПОСМІШКУ»
Анна ЧЕРНАСОВА, директор Ювелірного дому Наталії Спіженко:
— Серед 350 робіт, які сьогодні представлені на фотовиставці, ми віддали перевагу світлині «А гусочку не віддам», тому що вона відтворює щирі дитячі емоції, викликає радість, натхнення, яких так не вистачає сьогодні. Фактично ми обирали фото, яке одразу викликає посмішку на обличчі. На ньому зображені діти — цікаві та щирі. А діти це наше майбутнє і хочеться, щоб воно було світлим і добрим.
Звичайно, на фоні світлин, де представлена тема війни, обрана нами фоторобота вирізняється, вона додає оптимізму і віри. Війна у серцях кожного з нас, бо вона у нашій країні. Але сьогодні ми всі потребуємо віри, впевненості, надії на завтрашній день. І представлені світлини дають це відчуття. Наприклад, фото з бійцем, у якого на плечі сидить кошеня. Воно неймовірне, живе — і в цей важкий час відображає ту тонку емоційні складову, яка існує між мирним життям і війною. Фотолітопис газети «День» має спонукати нас до миру — в душах, у вчинках, у житті.
«ІСТОРІЮ ТРЕБА ПИСАТИ З ІЛЮСТРАЦІЯМИ»
Олексій ОСТРОВСЬКИЙ, директор шотландського дому-ресторану Whisky Corner:
— З газетою «День» у нас давні відносини, ми активно співпрацюємо у форматі глянцевого журналу «Маршрут № 1», але фотоконкурс — це перший наш соціальний проект, і, маю надію, не останній. Представлені роботи вражають професійністю і живістю. Серед відібраних для нагородження світлин віддав перевагу роботі Євгена Малолєтки «Серце Карпат». На ній зображене озеро Синевир у формі серця. Я бував на цьому озері, і дійсно там є таке місце, звідки озеро виглядає у формі серця. Краса неймовірна, а тому під час вибору переможця особливих вагань не було.
На фотовиставці я упевнився: фото повинні мати місце у нашому житті. У час цифрових технологій люди здебільшого зберігають свої знімки на електронних носіях і не створюють сімейних альбомів. Напевно, це неправильно, бо історію треба писати з ілюстраціями, а не тримати на жорстких дисках. Її треба переказувати і показувати дітям. Для України це робить газета «День». Вона створила (і створювала упродовж 17 попередніх років) невеликий літопис з історії України. За це честь і хвала колективу.
«ВСЕ ЦЕ — НАША ВІРА»
Ольга ЧУМАК, менеджер по зв’язках зі ЗМI компанії Coca-Cola Україна:
— Двоє з трьох наших переможців — це діти, підростаюче покоління. Вони діляться з нами своїми враженнями крізь призму об’єктива і таким чином розповідають нам, дорослим, про свій дитячий світ. На щастя, їхні фотографії випромінюють радість, щастя, позитивні емоції. Це дозволяє у сьогоднішні непрості будні мати привід для радості й задоволення.
Фотовиставка газети «День» — це неймовірна палітра почуттів. В одному невеликому місці, в одному залі, з’єдналися і журба, і радість, і скорбота, і сарказм. І з одного боку це такий оксюморон, а з іншого — це наше життя, яке ми проживаємо. Очевидно, що треба знати і розуміти ці моменти, вміти їх прожити гідно, цікаво й гарно.
Через контрастний набір емоцій важко визначитися у враженнях. Хочеться оптимізму, не можна сказати, що він асоціюється з виставкою. Її післямова — це більше віра, вона є і на фотографіях, які сповнені журби, і на радісних світлинах, де молодята хочуть одружуватися, діти хочуть рости, а птахи хочуть літати. Все це — наша віра...
«ФОТОВИСТАВКА «Дня» ЗМУШУЄ ДУМАТИ»
Андрій СЕНЧЕНКО, народний депутат V, VI, VII скликань, голова Всеукраїнського руху «Сила права»:
— Для мене Фотовиставка «Дня» завжди щось нове і те, що змушує думати. Звичайно, найтяжчі фотографії — це війна і солдати. Дивлячись на ці світлини, я одразу уявляю долі людей — власне те, чим я зараз займаюся в юридичній площині, захистом поранених, скалічених солдатів... Мені здається, на цю Фотовиставку потрібно строєм водити українських чиновників і суддів, тому що нам доводиться витрачати величезні зусилля для того, щоб переконувати суддів і чиновників приймати адекватні рішення про те, що відбувається у нас в країні. Рішення, які підтверджують факт російської агресії і загибель людей в результаті цієї агресії, поранення, позбавлення житла.
Звичайно, є багато інших фото, які викликають позитивний настрій. Якось мені довелося розмовляти з одним чоловік похилого віку, з яким у нас зав’язалася дискусія з приводу війни. Так от він каже: «От була п’ять років війна під час Другої світової, яка випала тоді на нашу долю. Але люди все одно жили, будували плани, до чогось прагнули». Тобто дуже важливо, що Фотовиставка не зациклюється тільки на проблемах, а обов’язково дає надію на краще.
«Я ЗДИВОВАНИЙ ТАЛАНТОМ ФОТОКОРІВ, СПРАВЖНІХ ХУДОЖНИКІВ І МИТЦІВ»
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка:
— Я захоплений цією виставкою, тому що тут дуже яскраві образи. Я б сказав, образи героїв — починаючи від маленького хлопчика до бійців спецназу, тих героїв, які стали інвалідами, втратили кінцівки, захищаючи нашу Батьківщину від російської агресії. Ця виставка показує наших справжніх героїв.
На жаль, у нас в інформаційному просторі відбувається деморалізація і воїнів на фронті, і суспільства. Ніхто не показує наших героїв, не розказує про міць українського духу, гідності цих людей. І ваша виставка якраз показує таких людей, їхні очі, віру і водночас із героїзмом показує прекрасне: життя, радість, прекрасну українську природу, живий світ. І я здивований талантом фотокорів, справжніх художників і митців. У моїй свідомості ця виставка залишила дуже глибокий слід.
Ця газета є дуже важливим ідеологічним джерелом. Вона виховує націю, дає правдиві оцінки, глибокий аналіз подій і процесів. І головне, вона виховує людей — громадян нашої країни.
«ПАНОРАМА ЖИТТЯ БЕЗ РЕТУШІ»
Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ:
Є слова: «Поважай себе настільки, щоб не віддавати всіх сил душі і серця тим, кому вони не потрібні». Щодо вісімнадцятирічного циклу фотосвідчень газети «День», що не має аналогів, прямо і часом навіть шокуюче, про долю народу, без ретуші, хоча часто з болем, можна сказати абсолютно навпаки - це серця і розум, віддані тим, кому вони так потрібні.
У таких одкровеннях, власне, відтворені позиція і кредо «Дня»: йти врівень з часом, але не безоглядно рухатися загальною для всіх інформаційною траєкторією, а показувати те, що відбувається так, щоб відчувалося, як приходить, але й відходить історія.
У нинішній листопадовій колективній фотосазі епохи зусиллями редакції на чолі з Ларисою Івшиною, що розгледіла в Україні ХХІ століття нову країну сміливих, чесних і талановитих об'єктивів, все це знову наочно і об'ємно відображено. Від хвилин відходу бійця АТО в інший світ, що рвуть серце, рвуть так сильно ще й тому, що сльози тут вже виплакано, до «третього ока», як епітафії лицемірно.
Про виставки і особливо про підписи під фото час скласти свою «Енеїду», і це під силу обдарованим професіоналам «Дня». Мій суб'єктивний допис - просто привід до цього.
