«Працювати, подорожувати, жити і знов працювати», — так київська художниця, яка нині живе у США, формулює своє гасло. Мандри по багатьох країнах, експерименти з техніками — Анель Толкачова дуже різна. Але на виставці, яка недавно відкрилась у столичній галереї ART 14, представили саме ті, що створені у 1960 — 1970-х роках. Автори експозиції зосередились на роботах, які передають атмосферу середовища художників-нонконформістів другої половини ХХ століття.
Сама Анель Толкачова — з родини митців, її батько Зиновій Толкачов був відомим українським графіком, знаним художником став і її брат Ілля. Тож художниця зростала у строкатому мистецькому середовищі, пробувала себе у різних напрямках — графіка, живопис, ілюстрація, сценографія.
«Ця виставка задумувалась ще якийсь час тому, — розповідає Катерина Борисенко, засновниця галереї ART 14. — Знаю про Анель Толкачову давно, вона була у нашій галереї, показувала свої нинішні роботи — вони геть інакші, порівняно з тими, які ми показуємо. В її київській майстерні залишилось багато робіт 1960-1970-х років. Коли ми з Глібом Вишеславським, куратором виставки, побачили їх, зрозуміли, що це необхідно показати. Адже коли художник їде, часто про нього забувають. А ці роботи — свого роду документи часу. Знати їх мені здається дуже цінним».
У центрі експозиції — галерея портретів митців. Більшість портретів створена у «Сенежі», будинку творчості в Підмосков’ї, де збирались художники з усього Радянського Союзу. «Коли ми створювали виставку, було кілька основних точок, які базуються на одному — тому, що Анель Толкачова дуже добре передає свій час і стилем, і манерою, і темами. І найкраще це ілюструють її портрети художників, — говорить Гліб Вишеславський, куратор виставки, мистецтвознавець, художник. — Ці портрети дуже психологічні. Їхні герої, знайомі Анель, ніби продовжують бесіду з нею. Вона малює не зовнішність, а внутрішній світ. Сприймає людину дуже експресивно, це живий діалог. А глядач тут наче третя особа, яка раптом опинилась у кімнаті і ніби підслуховує розмову. Тому мені навіть трохи ніяково дивитися на ці портрети».
Друга опорна точка виставки — літографії, на яких, зокрема, зображене життя художників того часу. Тут і митець, який малює з натури у майстерні, і художники на пленері. Третій пласт робіт — пейзажі, намальовані вугіллям, пастеллю та в інших техніках. «Анель Толкачова наділяла пейзаж власними рисами, рисами свого стану душі. Це було незвично для того часу. Більшість офіційних художників малювала не стан душі, а те, що було потрібно ідеологічно: бадьорість, веселість, «дружбу народів» тощо. Тут бачимо пейзаж-стан душі. Художниця малює природу під час дощу, негоди, тут є сум і розгубленість», — коментує Гліб Вишеславський.
Анель Толкачова належала до кола прогресивних художників 1970-х, які не були відвертими дисидентами, але творили неідеологічне, «інакше» мистецтво. «Ці художники утворювали певну невелику спільноту, — каже Гліб Вишеславський. — Їх об’єднувала любов до мистецтва, знання його історії та традицій. Виникало таке мікросередовище, належати до якого було почесно — адже ці художники займались справжньою творчістю, а не пропагандою. В їхніх роботах були душа, сенс життя, роздуми про світ».
Сьогодні роботи Анелі Толкачової більш гротескові, за словами Катерини Борисенко, вони чимось схожі на ілюстрації до казок. Настрій малюнків, представлених на виставці, інакший, до того ж вони відображають значно спокійніший ритм життя, ніж сьогодні. Поруч із цими роботами хочеться помовчати і навіть стишити крок, щоб не зруйнувати відтворену атмосферу часу. «Мені подобається погляд Анелі на життя, — додає засновниця ART 14. — Ось на одній роботі сидить пара на балконі. Видно, що насолоджується життям. Тихо, без пафосу. Відчувається, що цим людям добре. Анель показує наче просте побутове життя, але все це дуже поетично».
Виставка Анелі Толкачової триває в галереї ART 14 по 22 жовтня.
