Чи доводилося вам куштувати коржики авторського рецепту... з коноплі? Якщо ні і якщо вас дивує, що з насіння цієї рослини взагалі можна щось приготувати, це зайве свідчення того, що ми не надто добре обізнані з тим, що саджали наші пращури на власних подвір’ях. І дуже шкода! А на «Насіннєвому челенджі» вам не лише запропонували б скуштувати згаданий ексклюзив, а й пояснили б, що в давнину коноплі знали як потужний інсектицид, який захищав від шкідників дерева на ділянці. Але цільову аудиторію події, що відбулася минулими вихідними в Національному ботанічному саду імені М.Гришка, звісно, становили фермери й аграрії-аматори, які мають змогу і обмінятися досвідом, і придбати насіння — виключно органічне й від сертифікованого українського виробника. А «модним» і сучасним словом «челендж» («оклик») організатори наголошують: це не ярмарок, де можна придбати будь-яке насіння, а представлення особливих його видів, які «кличуть», щоб на них звернули увагу.
«В УКРАЇНІ СЕРТИФІКОВАНА БАЗА ОРГАНІЧНОГО НАСІННЯ ВІДСУТНЯ»
Ідея проведення такого челенджу як платформи задля популяризації українського насіннєвого ринку виникла ще 2015 року, коли була створена громадська ініціатива «Насіннєва скарбниця». Мета організації — пошук та відродження давніх власне українських сортів насіння, які свого часу з якихось причин було втрачено задля збереження автентичного біорізноманіття в Україні. До речі, «Насіннєву скарбницю» було започатковано під час «Зеленої школи», яка проводиться щорічно у вересні та охоплює широкий спектр тем із «зеленої» тематики.
«Нині головна проблема українського фермерства — недостатня пропозиція насіннєвого матеріалу для органічного фермерства», — пояснює Тетяна СИТНИК, експерт із розвитку органічного ринку в Україні та ідейна натхненниця «Насіннєвої скарбниці». Пані Тетяна розповідає, що органічним сертифікованим фермерам довести сертифікаційному органу походження та належну якість свого продукту, вказати районування — це ціла процедура. А оскільки в Україні насіннєва база органічної сертифікації досі не розроблена, нашим фермерам доводиться купувати сертифіковане органічне насіння за кордоном. Адже тут передусім ідеться про довіру споживача, і кожен фермер несе відповідальність за чистоту й органічність вирощуваних ним рослин.
«І виникла така ідея: в нас же в Україні чимало селекційних дослідних станцій, ботанічних садів, інших спеціалізованих організацій, які мають генетично чисті районовані рослини. Причому будь-які: овочі, фрукти, зелень...», — розповідає пані Тетяна. До слова, «районовані» — це коли рослина має властивості для здорового вирощування саме в конкретному районі. Наприклад, у дослідної станції «Маяк» (Чернігівська область) є цибуля, але вона може не дати той обіцяний урожай у Одеській області. А Одеська цибуля не вродить у іншому місці. Під час сертифікування рослини районують, адже яблуні з півночі можна вирощувати на півдні, а навпаки — ні, бо вони будуть замерзати. «У нас великий потенціал, але про усі ці моменти потрібно говорити, навчати, тому що в останні десятиліття про насіння говорять лише з реклами насіннєвих закордонних кампаній. А наші не мають або можливості, або сили, або сміливості, або ще чогось. Але їх так потрібно підтримувати», — упевнена Тетяна Ситник.
РИНОК — МОНОПОЛІЗОВАНИЙ
Цього разу «Насіннєвий челендж» зібрав 18 учасників, половина з яких — дослідні станції, які пропонують широкий асортимент насіння для українського фермерства. Вони мають хороше насіння, яке, втім, не може конкурувати з закордонним. Це пов’язано зі світовою тенденцією монополізації ринку. За словами пані Тетяни, нині в нас зникає багато видів рослин. Це пов’язано з зацікавленістю великого аграрного бізнесу бути володарями певних сортів, щоб купували лише в них. Ті компанії, які вважають монополістами, привласнюють якісь сорти, селекціонують та продають насіння. В них ширші рекламні кампанії — таким чином лише їхнє насіння краще поширюється. А оскільки це переважно монокультури, то земля швидко виснажується внаслідок їх культивації.
Наочний приклад монополізованого ринку — ринок картоплі. Нині в Україні зареєстровано 170 сортів картоплі, з яких лише 52 — українські. За загальною площею вирощування голландська картопля в нас — абсолютний лідер, крім того, поширена також німецька. Щодо експорту української картоплі за кордон новини невтішні. «Раніше ми співпрацювали з Росією, Казахстаном, Киргизстаном, Білоруссю, країнами Балтії. Наш Київський світанок узагалі вважався еталоном. Але усі зв’язки порушилися, виник колапс із нормативною базою», — розповідає Світлана Андріївна ШМУНЬ, завідувач відділу науково-інформаційного забезпечення Інституту картоплярства НААН України. Вона пояснює, що нині пріоритетним є питання створення сортів, придатних для переробки. Наприклад для картоплі фрі годиться сорт Случ, що має невеликі вічка, довгасту бульбу, мало відходів та не змінює колір під час переробки. Сорт Фантазія розрахований на чіпси, а Арія більше смакує до салатів.
У РЕЄСТРІ ДОСЛІДНОЇ СТАНЦІЇ ПОМОЛОГІЇ ІМЕНІ Л.СИМИРЕНКА — 1240 СОРТІВ ЯБЛУНЬ
«Особливо потребують захисту й відновлення давні сорти плодових дерев. Адже нині поширюються нові сорти для інтенсивного виробництва: деревця невеличкі — заввишки з людину, з великими плодами, які можуть плодоносити 12—15 років. Старі сорти, які ще є у старих садах, родять значно довше», — зазначає Тетяна Ситник. У реєстрі Дослідної станції помології імені Л. Симиренка налічують 1240 сортів яблунь — і сучасних, і старовинних. А ці старовинні сорти особливо складно відшукати.
Щодо лікарських рослин: в Україні бракує дослідних інститутів, які займалися б культивуванням, зокрема маємо їх лише три. Найпотужніший із них (75% усього реєстру сортів) — Дослідна станція лікарських рослин ІАП НАН. За словами Наталії Іванівни КУЦЕНКО, очільниці відділу селекції та насінництва, поряд із рослинами, які досі активно використовують у фармацевтичній промисловості (оман високий) та як декоративні (нагідки) або природні барвники, є і види, що перебувають на межі зникнення, як-от беладона, останній урожай якої було зібрано на Тернопільщині 26 років тому.
Із вдалих прикладів відродження культур — популяризація насіння полби, особливого виду пшениці, яка багата на білки, містить велику кількість амінокислот, природний цукор та гормон триптофан, який викликає в нас відчуття спокою та щастя. Оксана БАРАБАШ розробила авторський рецепт хліба з полби на житній заквасці. Вона розповідає: «Цільне зерно і млинок — основа приготування будь-якого рецепту. Це виробництво повністю без розрихлювачів та дріжджів. Якщо полба — щойно з-під млинка, тісто поводиться добре і відразу підіймається. А якщо постояло хоча б добу, нічого з неї не зробиш: вона починає пливти».
За словами Тетяни Ситник, «Насіннєву скарбницю» було створено для того, щоб пов’язати зацікавленість фермерів, представників родових маєтків, садівників, аграріїв, із тим надбанням, яке є в Україні і десь, заховане, лежить. Поки що обмін насінням в Україні непопулярний, тому рідкісні сорти доводиться шукати в звичайних фермерів та садівників. Тетяна Ситник мріє відродити низку сортів, про які в Україні сьогодні ніхто не знає, як-от пшеницю «Галичанка», яку всередині ХІХ століття завезли до Канади, де вона й досі добре відома як найдосконаліший сорт пшениці. «Так само мрію знайти і грушу Глек. Бо це — смак, аромат, врешті-решт — традиція. Це насіння, яке несе генетичні ознаки того, що було колись, а не те, що здебільшого є зараз — гібридне, селекційне, нове».
Наступний «Насіннєвий челендж» планують провести в Києві уже 31 березня.
