Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Таємниці Японського Серця

15 вересня, 2012 - 20:03

Культура Сходу у наші дні набуває дедалі більшого поширення та популярності. Досі сповнена нерозкритого та не зовсім  зрозумілого для Західного світу смислу й потенціалу, вона, одначе, вабить своєю екзотичністю, ревно виплеканими та надійно закодованими духовними скарбами, особливою естетикою. Першим випробовуванням і перешкодою для того, хто спокуситься розгадати її таємниці, – є намагання розкрити древні знання з допомогою раціоналістичної світоглядної системи, вибудуваної на класичній логіці. Щоб звернути з цього шляху своїх учнів видатні майстри дзен-буддизму (в руслі якого й розвинулися чайні церемонії в Японії) ставили перед ними різноманітні загадки, медитуючи над якими ті досягали просвітлення.

Назагал, Шлях Чаю впродовж віків викристалізовувався та ускладнювався, набуваючи рис повноцінної духовної практики. Тож дарма шукати і бачити в цих ритуалах лише чудернацьку для решти світу японську естетику. Але про все по порядку.

Уперше виступаючи перед українською публікою в суботу, 15 вересня, на честь відзначення  20-ї річниці дипломатичних стосунків між Україною та Японією великий майстер чайної школи Урасенке, 89-літній Сен Ґеншіцу відзначив, що в історії та характері наших держав є багато спільного. Він попросив звернути увагу на прапори, які стояли на сцені і так потрактував їх символізм: «До прекрасного блакитного неба та жовтих безмежних полів пшениці дуже пасує сонце, яке ми бачимо на прапорі Японії». Він відзначив також, що Україна, як і Японія, мала непросту історію – обидві держави, зокрема, пережили ядерне лихо, обидві – від природи не люблять війни. А ще: «українці терплячі і добрі, як японці». «Я знаю, що в вашій історії вам довелося багато терпіти у політичному сенсі, але ви самі стали на ноги і створили вашу державу, абсолютно як відображено на вашому прапорі!» – сказав Сен Ґеншіцу.

Важко стверджувати, але можливо майстер, коли говорив про наш прапор, мав на увазі те, що хліборобство в українській культурі в усьому його традиційному циклі, з обрядами та ритуальними жестами в чіткій впорядкованій системі, вписаній у космогонічні уявлення наших предків, за суттю схоже з чайними церемоніями у японців, і зрештою, є формою буття та шляхом українського народу.

Для кращої ілюстрації того, що Шлях Чаю – це ще й шлях терпіння, доречно переказати спогад російського вченого-філолога Віктора Мазурика, який навчався чайному мистецтву у тісному зв’язку зі школою Урасенке. В одному з інтерв’ю він зазначав, як під час візиту до Радянського Союзу в період перебудови Сен Ґеншіцу (тоді ще він носив ім’я Сошіцу) подивився на скептичні обличчя тих, хто прийшов на зустріч, і сказав: «Я розумію, що ви думаєте: чи до чаю нам, коли держава ось-ось розвалиться на частини! Ви дуже ідеалізуєте східну культуру. Вам здається, що чайне дійство – це плід благополуччя, спокійного філософського дозвілля. А це – один з інструментів виживання в епоху тотальної громадянської війни». Тому що Шлях Чаю з'явився в Японії наприкінці XVI сторіччя, в столітню японську війну. Війну з дуже жорстоким фіналом – не лише для країни, а й для чайних майстрів. Майстер Сен-но Рікю, який систематизував основні принципи сучасної чайної церемонії та створив три її напрямки (до слова, прямим нащадком якого в 15-му поколінні є сам Сен Ґеншіцу), змушений був здійснити харакірі, багато його учнів – теж. Хтось був страчений. І саме в ті жорстокі часи японської історії люди відчайдушно потребували гармонії, щоб можна було відновити сили.

Для воїнів чайна церемонія була тренуванням концентрації свідомості. Вони приходили не розслабитися. Вони безпосередньо перед битвою сиділи і пили чай. І це далеко не витонченість та краса заради краси...

Марина Кучук, "День"

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів