У неділю в галереї «Лавра» було чимало людей до самого її закриття. Дорослі, діти, наші давні читачі і ті, хто прийшов на нашу виставку вперше квапились побачити 350 кращих робіт цьогорічного фотоконкурсу. Люди не стримували емоцій: хтось плакав перед знімками з війни, малеча усміхалась, бачачи однолітків у кумедних ситуаціях.
Головною інтригою стало визначення володарів Призу глядацьких симпатій. До голосування долучились сотні людей, і ще 5 листопада ввечері до спеціальної урни вкидали «бюлетені» лаймового кольору, який ми обрали головним на фотовиставці.
Отже, трійка переможців:
1. Інна Оскольська, м. Київ, «Все буде добре... На жаль, без мене»;
2. Олег Нич, м. Чечельник, «Грайливий настрій»;
3. Дмитро Десятерик, м. Київ, «Небесна Оболонь».
«ОЛЕГ ГІДНИЙ ТОГО, ЩОБ ПРО НЬОГО ПАМ’ЯТАЛИ»
Завжди цікаво знати, що найбільше зачіпає наших відвідувачів. У цьому випадку приємно, що трійка вийшла різноплановою. Перше фото – військове, це портрет бійця Олега Диньки із позивним «Єгер», добровольця 1-ї окремої штурмової роти ДУК, який загинув у вересні цього року. «Грайливий настрій» - зворушлива і життєствердна робота, на якій цілується літня (лише за паспортом) пара. «Небесна Оболонь» - мистецький знімок, завдяки якому інакше дивишся на буденні пейзажі.
Ми здогадувались, що фото «Все буде добре... На жаль, без мене» буде серед фаворитів відвідувачів, бо люди часто згадували його, ділячись враженнями. Інна Оскольська розповіла історію світлини: «Познайомилась з Олегом Динькою у зоні АТО. Це було нетривале знайомство. Напевно, ситуативне. Але за невеликий проміжок часу людина розкрилась, ми цікаво спілкувались. Чим ближче до фронту, тим більше змінюються стосунки між людьми, об’єднаними певною ідеєю, спільним поглядом на світ. Все якось відкритіше, чесніше. Олег доволі скромна людина, так зрозуміла, не надто звик фотографуватись. Під час розмови з ним захотіла зробити кілька знімків і от, спілкуючись, провели невелику фотосесію. Коли дізналась, що з ним відбулося, ці світлини отримали трохи інакший сенс. Ридала над ними…».
«Все буде добре... На жаль, без мене»
Інна зробила у Фейсбуці пост пам’яті Олега Диньки, побачила, що це фото стало з’являтися в інших інтернет-виданнях, а потім вирішила надіслати його на конкурс «Дня». «Зробила це, щоб люди пам’ятали про Олега, щоб ця пам’ять залишилась не тільки в особистих архівах, - пояснює Інна. – До того ж, знаю, що активісти із Запоріжжя, звідки був Олег, хочуть, щоб його іменем назвали сквер. Вони подали документи для цього, зараз справа у процесі розгляду. Казала про це на відкритті фотовиставки. Можливо, це почують… Олег гідний того, щоб про нього пам’ятали».
До речі, за кілька днів до відкриття фотовиставки, 25 жовтня, Олег Динька міг би святкувати 43-й день народження. «Друзі Олега збирались на його могилі, згадували про нього… А ми згадали про нього на відкритті виставки», - додає Інна Оскольська.
«ТАКІ ВИСТАВКИ НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИХОВАННЯ»
В останній день роботи виставки до нас прийшли кілька десятків учнів 10-11 класів Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Все це завдяки ініціативі Ніни Комар, вихователя 6-ї навчальної роти ліцеїстів закладу. Такі екскурсії для учнів вона влаштовує не вперше.
«Попередня виставка дуже вразила. Запам’ятались світлина з донбаськими соняшниками, не скошеними взимку, фото, на якому побратим спить біля могили товариша, - згадує Ніна Миколаївна. – Такі виставки необхідні для виховання. Якщо наші ліцеїсти стануть військовими, то вони повинні знати, що необхідний мир на нашій землі, у нашій Україні. Ми живемо у мирному Києві, і завдяки вашій виставці діти бачать, що коїться на сході, скільки звідти приходить скалічених людей, молодих і не тільки. Завдяки цим фото ліцеїсти розуміють, що в Україні необхідно зберігати мир».
На роботах в експозиції ліцеїсти побачили не одне знайоме обличчя. Наприклад, на фото Бориса Корпусенка «Справжній герой» - генерал-майор Ігор Гордійчук. Він захищав Україну на сході, отримав поранення, а нині виховує майбутніх військових як начальник ліцею імені Івана Богуна. На іншому фото – із загиблим цього року у боях за Авдіївку Андрієм Кизилом прощається його дружина. «Андрій був нашим ліцеїстом, - ділиться Ніна Миколаївна. – Він загинув у 23 роки. Андрій встиг так себе зарекомендувати, що був заступником командира батальйону. Це дуже висока посада для такого молодого віку. Йому присвоєне звання Героя України, і він зарахований у наші почесні ліцеїсти практично навічно».
«Є НАДІЯ, ЩО ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ»
Дехто приходив на виставку не лише за враженнями, а й повчитись. Євген, один із відвідувачів, говорить: «Ми прийшли насамперед тому, що дружина вчиться фотографії. У житті надто багато негативу, і тут запам’ятались яскраві радісні фото. Наприклад, де хлопчик бавиться з кізочкою, де лежить породілля. Людям хочеться простих емоцій, бо життя і так складне. Тут, напевно, 70% експозиції – те, що ми бачимо щодня. Проте є не лише горе і страждання, а і позитивні емоції».
Євген особливо відзначив фото «Небесна Оболонь». «З точки зору майстерності ця робота шикарна, - зазначає відвідувач. – Взагалі на виставці – життя, як воно є. Певно, не всі аспекти, але багато різних. Є бойові дії, люди на відпочинку, діти в полі, музиканти. Такий зріз настроїв у суспільстві. Добре, що «День» робить такі виставки. Знаю кілька журналів, які намагаються робити подібне, але у вас це системно і професійно».
«Небесна Оболонь»
Декоратор Леся Максаєва йде з виставки з двоякими відчуттями. «Вже кілька років враження від виставки непрості, доволі важкі. З одного боку, є гордість, з іншого, дуже сумно, що таке відбувається. Гордість – за країну, за людей, які захищають нас, і водночас – біль, бо відбуваються такі події», - коментує відвідувачка.
Лесі запам’ятались роботи Анни Чапали, яка цього року отримала гран-прі. Це «Надзусилля» і «Сила нації», на яких військові з інвалідністю беруть участь у спортивних змаганнях. Втім, Лесі найбільше запам’ятались очі бійців, «цікаві та глибокі». Ще відвідувачку зворушила «Фея переселенців» Олександра Хоменка, яка отримала Приз призів «Золотий День». «Минулого року плакала перед половиною робіт. Зараз не можу сказати, що фото стали набагато легші за темами. Чи то звикла до того, що відбувається, чи справді маємо більше позитивного, - розмірковує Леся Максаєва. – «Фея переселенців» дуже надихає, бо видно, що життя продовжується. Є діти, які дарують радість і хочуть жити. Є надія, що все буде добре».
«Грайливий настрій»
***
З наближенням зими рослини «впадають у сплячку». Проте наш «Фото-Синтез» (так, нагадаємо, називається ця виставка) не зупиняється. Просто зараз ми розбираємо експозицію у Києві – але лише для того, щоб незабаром почати подорож ХІХ Міжнародної фотовиставки «Дня» країною. Стежте за нашими новинами, щоб не пропустити цю «виставку-антидепресант» у своєму місті.
