Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Вполювати» Місяць

Пригоди Літньої школи журналістики в Головній астрономічній обсерваторії НАН України

Після автобуса на території обсерваторії одразу відчувається свіжість. Адже ГАО розташована далеко від центру Києва, у Голосіївському лісі. Звідси, власне і неформальна назва дослідної установи — Голосіївська обсерваторія.

Перше, що здивувало — затишна територія, схожа на сад з яблунями та іншими плодовими деревами. Ірина ВЕРЛЮК, наукова співробітниця лабораторії швидкоплинних процесів у зірках і наш гід, пояснила, що територія установи являє собою впорядкований парк із великим розмаїттям флори. Тут під охороною закону десятки вікових дубів.

«Алея з дубів обрамляла шлях від Києво-Печерської лаври до монастиря у Феофанії та служила своєрідним дороговказом для монахів, які мандрували від одного монастиря до іншого», — додає пані Ірина

Найбільшим бажанням нашої групи було побачити поверхню Місяця. Однак через сильну хмарність це опинилося під загрозою і довелося буквально полювати на момент, коли супутник Землі визирне з-за хмари.

Ось ми стоїмо на подвір’ї, чекаючи нагоди побачити Місяць ближче. Останні приготування, чуємо запрошення: «Усе готово, можете йти дивитися». Це Георгій КОВАЛЬЧУК, директор Музею історії ГАО, кличе зазирнути у телескоп. Бетонна стежка веде до будівлі з куполоподібним дахом. «Це пункт спостереження за зорями», — зауважує Ірина Верлюк.

Відчиняються двері, перше, що впадає в око — флуоресцентна мапа зоряного неба в усю стіну. У світлі спеціальної лампи усе біле стає сліпучо яскравим. Піднімаємося вузькими сходами нагору, і перед нами з’являється велика машина, завдяки якій незабаром зможемо побачити вулкани, кратери, і навіть моря на Місяці. Однак гіди говорять, що це невеликий апарат. Телескоп АВР-2 є демонстраційним, у нього споглядають небо лише гості ГАО. «А щоб зробити зображення, до прикладу, як знімки, що ви бачите тут на стінах, потрібен телескоп з діаметром дзеркала десь п’ять-шість метрів», — зазначає пані Ірина.

Під час першої спроби вгледіти Місяць між нами і супутником уперто стала велика хмара, у телескоп ми побачили тільки сіре тло. Тому спершу вирішили пройтися Музеєм історії Головної астрономічної обсерваторії НАН України.

«Обсерваторію заснували одразу після звільнення Києва під час Другої світової війни, 1944 року. Перших співробітників було не так багато, близько двадцяти, серед них навіть колишні фронтовики», — розповідає Ірина Верлюк.

Місце для дослідного центру шукали довго. Передусім тому, що яскраве світло міста заважає бачити. А ось галявина у Голосіївському лісі, яку особисто вибрав академік Олександр Орлов, перший директор обсерваторії, була цілком прийнятною для такого задуму.

Екскурсовод зазначає, що обсерваторія побудована так, щоб не зрубати жодного дерева і взагалі не пошкодити природу. У музеї збереглося дуже багато світлин і речей, якими користувалися працівники ГАО.

Пані Ірина розповідає не лише історичні та наукові факти, а й кумедні історії з життя астрономів. Тож переконуємося — ця професія поєднує важку розумову працю і пригоди у різних частинах світу. Співробітники обсерваторії регулярно їздять за кордон, щоб працювати з потужними телескопами або спілкуватися з колегами на наукових конференція. У музеї навіть є мапа таких мандрівок.

Серед експонатів можна побачити диплом, який засвідчує, що на честь ГАО названа мала планета — Goloseevo, або «Голосєєво». Ще у небі літають космічні тіла, названі на честь академіка Володимира Вернадського, Сергія Параджанова, Сергія Корольова, боксера та нинішнього мера Києва Віталія Кличка і багатьох інших відомих українців. Також у музеї зберігається автограф Ніла Армстронга, першого землянина, який ступив на поверхню Місяця. Автограф один український науковець взяв під час випадкової зустрічі з Армстронгом на конференції.

За кілька хвилин я тримаю у руках уламок астероїда — маленький, але надзвичайно важкий. «Цей уламок метеорита було знайдено на території України. Від звичайного каміння його відрізняє здатність магнітитися та оплавленість поверхні. Деяким нашим співробітникам пощастило знайти такі уламки», — говорить пані Ірина.

І незчулася, як друзі уже одягли 3D-окуляри, ми розглядаємо тривимірні знімки планет. Переходимо з кімнати в кімнату, ніби заворожені, і зрештою опиняємося на останньому поверсі, де стоїть величезний телескоп, подвійний довгофокусний астрограф Тепфера — Штейнгеля. «Зараз він уже не діючий, адже зображення з нього отримували на фотопластинах. Цей метод застарів, скляні пластини ніхто з астрономів вже не використовує», — каже Ірина Верлюк. Вона натискає кнопку і стеля розсувається. Так завжди роблять перед початком спостережень на будь-якому телескопі.

Тепер повертаємось до демонстраційного телескопа, щоб все-таки побачити Місяць. Знову піднімаємося сходами, і ось Георгій Улянович підсуває спеціальні східці, щоб кожен міг дотягнутися до вічка апарата. Цієї миті ми чекали весь вечір. Дівчата буквально прикипають до телескопа.

«Неймовірна краса!» — перші враження розпалюють інтерес тих, хто ще не встиг побачити супутник Землі. «Дивіться швидше, потім пофотографуєте», — кваплять вони.

Нарешті Місяць побачили всі. Виходимо з будівлі, де стоїть телескоп, щасливі і натхненні. Дякуємо нашим гідам і даруємо традиційні футболки із символікою Літньої школи журналістики «Дня».

Уже збираємося сідати до автобуса, як раптом Ірина Верлюк згадує про трьохсотлітні дуби поряд, і всі біжать до них загадувати бажання.

«В астрономічній обсерваторії я побувала вперше, — зізнається Ірина ЛАДИКА зі Львівського національного університету імені Івана Франка. — Найбільше вразив Місяць. Такий далекий і водночас, завдяки телескопу, такий близький. Вдалося потримати у руках справжній залізний метеорит. Зачарував старовинний телескоп, процес «відкривання» даху і фантастичне зоряне небо у Голосіївському лісі. Побачила автограф астронавта Ніла Армстронга, намилувалася зірками, обійняла старовинний дуб, якому десь 200—300 років. Ці спогади — направду космічні».

Коли усі сіли в автобус, щоб повертатися до шумного яскравого міста, співкураторка Літньої школи Марія ЧАДЮК поділилась із захопленням: «Хто б міг подумати, що в якомусь лісі, далеко від міста може критися перлина світового значення, українська гордість».

Літня школа відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Евеліна КОТЛЯРОВА, Літня школа журналістики «Дня»-2018. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів