Тетяна Гаєвська

Все менше друзів-ліквідаторів приїжджає відвідати мене в Києві. «Мирний» атом невблаганно робить свою чорну справу. Зустрічаючись, ми мовчки поминаємо тих, кого вже з нами немає, і, як притаманно живим, говоримо про нелегке життя, дітей, про 30-кілометрову «зону». ...До Чорнобиля я потрапила...

Відкриваю очі, мене за плече трясе Надія, сусідка по площадці: «Вставай, народ чекає!», — говорить вона. «Господи, та що ж таке, пожежа чи землетрус?» «Вдягайся!» «А чого мені вдягатися, я й так третій тиждень сплю одягнутою», — огризаюся я. «Та глянь, нарешті, у вікно». У дворі дому я побачила...

Спекотне сонце, вокзал Маріуполя, перон... Юрми пасажирів марно роблять спроби сховатися від спеки, поглинають неймовірну кількість прохолоджувальних напоїв. Нарешті з'являється поїзд Маріуполь - Київ. Перон умить спорожнів, і пасажири, випереджаючи одне одного, кинулися до своїх вагонів,...

Як і всі нормальні люди, візит до дантиста я прирівнюю до подвигу (це коли грудьми на амбразуру). І ось ниття зуба вийшло за межі мого терпіння... Прошу дозволу в начальника мого рідного конструкторського відділу. З підозрою подивившись на напухлу щоку (чи не п'ятдесят копійок у роті?), шеф...