Володимир Сидоренко

1 вересня Не люблю я собак, що хочте зі мною робіть, камінням закидайте — не люблю, і все тут. Ні, не подумайте, що я патологічний собаконенависник. Коли жив у селі, на обійсті у мене, гримлячи ланцюгом, бігав здоровенний собацюга, оберігав господарку від непрошених гостей, з дітьми і курчатами...

— Доброго ранку, діти, — як звикла, вже з першого вересня, сказала чи, може, збиралася сказати, бо хлопчики і дівчатка, її школярики, чомусь насторожено, аж моторошно, мовчали... а вікно, оно ото там, в кінці довгої і вузької, як стара панчоха, класної кімнати, наразі сіпнулося в один бік, у другий...

— Вітьку, чуєш, стій, як стоїш! Чорно-ряба Вітькова корова Рябуха норовиста, тягне шестилітнього пацана за налигач, намотаний на зап’ястя, але той опирається з усіх сил, встоює. — Стою, — каже, ледь переводячи дух. — Тепер усе, по ліву руку од тебе, — каже старший од Вітька на рік Петрик,...