Мабуть, таки гріх так називати спересердя наш другий хліб. Однак дуже кортить скористатися термінологією часів Катерини II, бо останніми роками стільки головного болю і даремних надій, як картопля, не приносить жодна городня культура. Про вирощування промисловим способом я мову не веду: коли вже рідний район засадив картоплі лише в єдиному КСП (аж раптом!) півгектара, то не думаю, що десь надто захоплюються цією трудомісткою і багатостраждальною «царицею столу». Промисловий Донбас, наприклад, щоосені відряджає багатотонні фури на бартерні операції: відро вугілля — на відро картоплі. Може, обмін і нерівноцінний, та як подивитися: голод не тітка. І несуть селяни залюбки свої надлишки, звалюючи в одну купу всі відомі сорти. (От вам і селекція). Типовий діалог на базарі:
— То почім ваше відро?
— Та по сім гривень, а як будете брати, то зроблю знижку.
— А який же сорт?
— Оце така, як бачите, вона вся в мене. Дуже добра.
Хто вміє відрізнити циганку від синьоочки чи сорокаденки (назви суто народні), а ще знає, що існує так звана кормова — на вигляд гарна, та вариш-вариш, а вона все дубова, — той, вважай, уже селекціонер. Ми розучились розумітися на картоплі, вирощувати її. Ми на неї сердиті, хоч бідна картопля тут ні до чого. Ми просто розгубилися. Порушуємо всі агротехнічні правила, аби обманути орду смугастих прибульців, яка щороку нищить добрих дві третини очікуваного врожаю. Ось і цього року сумна картина. Ледве зійшов сніг навесні, як сусіди вкинули свою картоплю, щоб устигла піти в ріст і зацвісти, поки жук її обсяде. Ми із чоловіком спромоглися лише закупити двадцять відер по 3 гривні (60 грн. плюс 20 одразу на отруту). І щоразу, проходячи повз сусідські городи, я шпетила свою «половину»: он у них яка пишна, скоро цвістиме, а на нашій, що ледве із землі виткнулася, по п'ять-шість жуків на кожному кущі хрумтять: поки підросте, то й кропити буде нічого... Однак кількаденні травневі заморозки внесли корективи: та, що була пишна і тішила око зеленню, лежала долі обвуглена. А базар миттю відреагував: ціна відра картоплі підскочила рівно вдвічі. Літня неймовірна спека теж не пішла на користь бульбі, тож про долю майбутнього врожаю можна лише гадати на кавовій гущі. Проте гадай-загадуй, а й так зрозуміло навіть їжакові, що буде недобір. Більш залежної від зовнішніх чинників культури, аніж картопля, мабуть, не залишилося. Їй потрібна піщана земля і вчасний дощ (окрім усього, він ще якимось чином зменшує кількість жука чи його апетит). Її потрібно 2 рази просапувати і підгортати, двічі полоти, збирати жуків і раз (у кращому випадку!) кропити. Це не беручи до уваги закопати-викопати, коли сім'я в повному складі забуває про всі інші турботи і, готуючись до щорічного ритуалу, нервово розривається в пошуках «вікна» в часі, в пошуках транспорту, готує місце для зберігання.
Колись не саджати картоплю було «поганим тоном» для всіх, хто має бодай найменший клапоть городу, а тепер саджати та обробляти її з постійною думкою «чи вродить?» стало поганою звичкою. І залежність від отрути для майбутнього врожаю можна порівняти з наркотичною. Пам'ятається, якогось року на базарі отрути не вистачало, відривали «з руками» за будь-якою ціною. Аякже: не побризкаєш, не збереш навіть того, що закопав у землю. А на осінь усе одно носили в школи й дитсадки мішки з картоплею, щоб діти все-таки сиділи на картоплі, а не на макаронах чи каші.
Усі відомі засоби захисту від колорадського жука пройшли апробацію ще за моєї молодої пам'яті: дуст, хлорофос, децис, банкол і регент — одні з найновіших. Узяти хоча б регент, що посилено рекламувався телебаченням цієї весни: це ж яку вбивчу силу треба мати, щоб однієї малюсінької ампули вистачило на 10 соток! Усі препарати імпортні. Наша земля стала справжнім полігоном для закордонних компаній, котрі збувають нам не що-небудь — отруту. Ще зі шкільного курсу нам відомо: якщо десь зникає, то в іншому місці обов'язково з'явиться. Отож у тому, що наша осіння бульба не абсорбувала в себе жодного міліграма отрути за літо, мене ніхто не переконає. (Але дивно, ніхто й не береться цього робити. Чи ж є хоч одне дослідження на цю тему?) Натомість «Сільські вісті» ще, здається, з осені минулого року ведуть перманентну війну з картоплею Новий листок.
Цілий полк учених, обтяжених різноманітними регаліями, які працюють із картоплею на своїх рафінованих дослідних ділянках, намагається вдовбати в наші дурні голови гіпотетичну шкоду Нового листка — дива генної інженерії, поки що невідомого широкому загалові. А я, кидаючи всі справи, збираю жуків, чоловік удихає отруйні випари в тридцятиградусну спеку — безглуздішого заняття годі й вигадати.
А де були раніше дуже компетентні висновки, коли картопля з року в рік вироджувалась і ми висаджували не певний сорт, а з миру по нитці, що знайдеться?
Утомившись від малоконструктивного роздратування, вдамся до математичних вправ. Припустімо, в мене 10 соток городу, і я не хочу розводити картоплю «з нуля». У сезон садіння в нашому сільськогосподарському районі вона коштувала 3 гривні за відро (після засухи вперто застрягла на 7 гривнях), на 10 соток треба в середньому 50 відер — 150 гривень. Плюс відразу ж запастися отрутою — два пакетики банколу для подвійного обробітку — ще 20 гривень. Десь вичитала, що за всіх старань нам усе ж врятувати вдається третю частину можливого врожаю. І якщо в ідеальних умовах закопані 50 відер здатні дати 500, то будемо розраховувати лише на 170. Мінус 50 «затратних», які треба знову закопати наступної весни. Виходить 120 відер «чистого» врожаю. Проте ми ще не врахували затрачені людино- дні... На скільки ж вистачає 120 відер? За умови середнього споживання сім'я із 4 чоловік витрачає 1,5 відра за тиждень. Є ще свята, коли витрати картоплі збільшуються. Заокруглюємо до 2. За місяць іде 2 х 4 = 8 (120:8=15). Отже, за ідеєю, на рік повинно вистачити, ще й із надлишком. Проте один маленький нюанс: ми брали до уваги ідеальне відро, стандартних «їстівних» розмірів картоплю, не враховуючи ні умов зберігання — далеко не ідеальних, ні того, що з кожного врожаю відер 15 — 20 тільки на корм худобі й годяться. Як не крути, а на весну купувати все одно доведеться, коли й не на садіння, то на споживання. Та й на своїх 10 сотках не все ж картоплю садити, є й інші, більш «вдячні» овочі.
Словом, вирощування картоплі — задоволення не з дешевих, а про справжнє значення цього слова й говорити не випадає. Тому недаремно колгоспи від неї відмовляються, а одна-дві «картопляні» області всю країну не нагодують.
