Мабуть, шарм мінорного міжсезоння біля моря в тому, що кожний гість мимовільно стає бажанішим. Немає поспіху, якихось особливих спецефектів — взамін неквапливе якісне обслуговування, простір, відчуття, що все навколо лише для тебе: і басейн, і випадково тепле море в середині жовтня, і пікантні ресторанчики, і чудові паркові доріжки біля готелю «Ялта». Навіть приїхавши у відрядження, можна встигнути натішитися подарованим природою, начебто на десерт, сонцем та іншими кримськими ексклюзивами.
Розчулювало, додавало якогось особливого відчуття єднання з природою, наприклад, сусідство з дельфінарієм. Сільськими півнями найнялися працювати тут дельфіни — на світанку першими прокрякають, що новий ранок прийшов. Відвідувачів готелю завжди питають: хочете мати безкоштовний будильник ранками — займайте номер з цього боку, ні: на вибір — з видом на Ялту. До речі, з балкона — заворожуючий вид, особливо вечорами. Як легко Крим, навіть восени, ділиться своїм тонусом; здається, благодать, як швидкорозчинний аспірин, вже за пару днів після загазованого та прокуреного Києва допінгує без усіляких зусиль.
Але тут стоп — прокурений не лише Київ. Навіть пляжі начебто вивели зловісне рівняння: на 3 пляжні майданчики для тих, хто курить, — один для тих, хто не курить. Клієнт, як відомо, завжди має рацію. І сервіс лише відбиває істинну кількість тих, хто курить. Один раз, через помилку, опинилася в пляжному курящому товаристві. Народу було зовсім небагато: групки мам із дошкільнятами та декілька пар — всі, природно, з цигарками. На морі, ніби, не так відчувається, але якщо подув у твій бік вітер — повний ніс і рот диму. Мами, щебечучи про вічно дівоче, обкурювали потихеньку своїх малюків — одну сигарету допалювали, іншу — припалювали. Раптом вони, як за командою, обернулися — це сусідня закохана парочка затяглася сигарами. Що тут почалося: «На дітей! — вискнули мамашки, — що ви собі дозволяєте, сигарний дим нестерпний...»
Продовження слухати не стала — знайшла свій екологічно врівноважений пляж. Там, як завжди, відпочивали німецькі старенькі, традиційні гості всіх осінніх курортів. Було тут тихо, спокійно, пахнуло практичною, недорогою косметикою. Можна було спокійно милуватися морем, не гарячкуючи, заробляти дуже приємний осінній сувенір — оливкову шкіру, що, як відомо, і стареньким приємно.
Виїжджаючи в центр Ялти та інші приморські міста у відрядження, пересвідчилася — від димної масовки не сховатися. Особливо вечорами на набережних — як не крути носом, весь дим від потоку тих, хто прогулюється, — твій.
Дивлюся на веселих людей, які димлять, у яких у житті в різних комбінаціях переплелися, чи лише переплітатимуться, щастя та нещастя, великодушність і заздрість, кохання й ненависть, трагедії та тріумфи, — думаю, до чого тут я? Не хочу так пахнути, не хочу цим дихати, не хочу губити своє життя, не хочу бути жертвою цього теракту тривалої дії. Гине випадковий перехожий — і ніхто не помічає. «Не подобається — сиди вдома, адже відомо: хто не курить і не п’є»... — будь-який із них скаже.
Колись давно подарували мені чудові тоненькі трикольорові сигаретки. Не вміючи курити, понюхала їх, але недовго затягував аромат до фантастичного світу якихось неусвідомлених мрій, непередавано солодкого відчуття причетності до іншого життя. Разом із подружками закурила. Пам’ятаю, що легко й весело викурила цілу пачку. Присмак завжди чесніше за ейфорію: на щастя, назавжди уникнула жорсткої звички, багато хто з тієї компанії так і не змiг.
Менше за все хочеться перераховувати всі жахи наслідків куріння, все давно сказано — так, тих, хто палить, менше не стає. У сумі з капосною вуличною відрижкою старих машин, які звезено з усього світу, з чорнобильською своєрідною харчовою добавкою, повітря стало просто загрозливим.
Талановиті композитори, які створюють витончені неповторні мелодії запахів, є і в тютюновій справі. Професіонали, розуміючи рівень грошової віддачі, відшукують і консервують особливо інтригуючі нюанси майбутнього диму, щоб був він вишукано солодкий і вже ніяк не нагадував запах старої покинутої сумки. Можливо, в таких виробах передбачено й підвищено запобіжні засоби від шкоди — не знаю. Та хто їх курить! У масовці ж — погань популярна. Людина, яка жує тютюн, наприклад, ризикує підхопити алергію та рак ротової порожнини, але це її вибір — навколишніх він не труїть, значить, не посягає на чуже життя.
Пасивно страждати від куріння в таких масштабах — доля дуже бідного суспільства, з низькою самооцінкою: весь світ прагне бути здоровішим, а нам все одно. Звичайно ж, нові укази про заборону куріння дуже до речі — та їх ігнорують. З набагато більшим ентузіазмом сперечаємося про глобальні проекти, які нібито нас до чогось наблизять. Ось така у нас Європа — п’яте колесо до воза...
Якби не знала, не бачила, не настраждалася, втрачаючи на очах коханого — сильного, тренованого, некурящого — від раку легень, може інакше б реагувала на дим, однак муки повільно гинучої близької, нескінченно потрібної людини не вивітрюються, не слабшають. А ще говорять, що час усе лікує...
Коли думаєш про це, хочеться закурити...
