Була у мене начебто простенька мета — поговорити з досвідченим психологом і вловити, хай навіть фрагментарно, його погляд на Новий рік, свято з особливо складним життєвим репертуаром. Багатьох він аж ніяк не бадьорить і не веселить, а додає небажаної тривожності, печалі. Причому зараз навіть на зачіпаю такий гучний для наших людей грошовий аспект — мовляв, були б гроші, яке б шикарне свято вийшло. Не так все просто. І в благополучний для себе час деякі теж намагаються проскочити по-швидкому ці дні, не поранившись об його особливо гострі кути.
Наша бесіда з психологом Миколою Пшеничним тривала неквапливо, і все далі відходила, як мені здавалося, від окресленої мети. Надто розумний професіонал весь час зводив розмову до соціоніки, яка дозволяє знайти індивідуальний підхід до кожної людини і підібрати адресні рекомендації саме їй.
Ми ще з дитинства звикли давати один одному прізвиська, — пояснював він. Ось і типологія, описавши характерні особові риси, навіть розробивши систему тестів для визначення типу особистості, дала назви різним групам людей, теж своєрідні прізвиська. Вони передбачають можливості сприймати життя, обробляти інформацію, приймати рішення...
Хто я — мислячий, чуттєвий, інтуїтивний тип, чи всього потроху з тієї кількості уточнень, наведених у різних наукових анкетах. Розумію, що заплановане не надто заглиблене ковзання по темі буксує. Невже в житті так все жорстко за кожним закріплено, що його типологічна матриця і визначає відчуття життя. Новий рік — свято особливе — зустріч минулого і майбутнього, що вміщує все — від очікування до результату. Хтось отримуватиме подарунки, хтось радітиме, плануючи вигоду від різних святкових розпродажів. Хтось буде смітити, інший — прибирати, переїдати і недоїдати. І ті й інші можуть опинитися в лікарні, начебто з різних причин, але всі вони будуть спровоковані святковою метушнею — гостро-ностальгічною, надемоційною, а тому, часом, якщо піддатися самокатуванню, й безжалісною.
Психолог стверджує, що це свято адресоване, в першу чергу, дітям і молодим людям (він навіть уточнив — до 34 років), останні лише гріються біля дійства сильних стихій, мріючи або про журавля в небі та про диво, або, взявши на себе функцію організатора, аби рідним людям було як за кам’яною стіною, розраховують лише на себе, для інших найголовніше — очікування. Одні просять, аби не стало гірше, інші (ті, кому добре) — аби стало ще краще. Якщо психолог друг за гроші, то іншим їхні бажання коштують дорожче.
Якою ж помилковою є думка, що саме самотні люди бояться свят. Вони-то вже зрозуміли, як можна із самотністю домовитися і не метушитися в стражданнях. Більш сильні навіть насолоджуються великим таїнством самотності. Втім, у нашому суспільстві до самотніх людей ставляться з підозрою. Не аналізуючи дорослий світ, можна легко прослідкувати, як це відбувається в дитячому колективі. Не раз спостерігала, як у шкільній тусовці морально добивають одинаків, як солодко це для сильної групи. Зазвичай таким цькуванням керує лідер. Знаючи, наприклад, одного молодого політика з дитинства, бачила, як він, навіть будучи восьмирічним, умів підбурювати дітей, доводячи розпочате до справжньої ворожнечі. Цікаво, що це стало його професією, — азартно оспівувати культ ненависті. Мабуть, це непогано оплачується. Було б вельми незатишно, якби злість керувала всіма помислами. «Чи можна жити без агресії?», — запитав один дев’ятикласник і сам дав відповідь у своєму вигадуванні. Кирило написав: «Хочеться жити. Розумієш, який прекрасний цей світ. Для щастя людині багато не треба: здоров’я, сім’я, мир. Зараз, коли я виріс, зрозумів, що ці поняття неподільні. Без здоров’я не будеш щасливим, без сім’ї життя порожнє, а без миру ніщо не існуватиме. На жаль, у нашому світі більше зустрічаються інші поняття: зло, насильство, війни. Вони теж взаємопов’язані. Люди настільки загрузнули в розпусті, що їх вже не зрозумієш. Людина вбиває собі подібного, заради своїх амбіцій розпочинає війну, де гине багато неповинних людей. Навіщо? Як зупинити агресію? Чому нормальні люди піддаються дурощам інших? Я весь час ставлю собі ці запитання, але не знаходжу відповідей. Розумію, що на чужому горі багато хто робить гроші, заради грошей готові вбити. Життя ускладнюється. Втрачаються цінності. Психіка у багатьох неврівноважена. Роблячи зло, вони отримують задоволення. Так вони мстять благополучним, щасливим. Комплекс важкого життя провокує їх до насильства. Інколи мені шкода цих людей. Знали б вони, яке задоволення отримуєш від хороших справ, розуміючи, що ти комусь потрібен».
Ситнішим наше життя стати може, але без таких ось, як цей хлопчик, не стане воно добрішим. Акули, на жаль, зустрічаються не лише в курортних місцях масового запливу. Вони є й поруч. Деяких знаю навіть по іменах. Правда, коли це вже усвідомлюєш, виявляєшся чомусь обскубаним. Психологи у нас випитують, знаходячись у полоні своїх тестів: чому в інших 3+4=52, а у вас 5+7=3? Хто його знає... Так все з’ясовуючи, можна й розгубити передчуття святкових днів, адже це головне чаклунство.
Мій співрозмовник давно зрозумів, до якого типу відношуся, а цією фразою про очікування лише підтвердила його висновки. Важливо, аби не було в житті грубих швів і видимості колишнього вогню. Головне — відчуття щастя, а не чіткі докази його. Тут уже як вийде — або фасон, або розмір.
Поясню. Колись в кінці 80-х років до редакції, де працювала, привезли чоботи на передноворічний розпродаж. Коли підійшла моя черга, побачила, що потрібні мені симпатичні — не мого розміру. Продавець авторитетно відзначив — ну знаєте, або фасон, або розмір. Це так по-радянськи. Звичайно, вибрала ті, приголублені поглядом, хоч і на два розміри більше, ніж потрібно. Повірте, щастя відчула справжнє і довго літала в тих величезних скороходах, землі не відчуваючи.
Що ж думає з цього приводу соціоніка, це її особиста справа.
