Перша згадка про квасолю зустрічається в древніх китайських літописах, які відносяться до 1280 року до нашої ери.
Коли 1492 р. каравела Колумба причалила до берегів Америки, в покинутих переляканими туземцями хижчинах матроси-іспанці знайшли їстівні плоди — дивні глянцеві, тверді, як камінці, в сирому вигляді, а зварені ставали м’якими й ситними. Це була квасоля, яку корінні жителі нового світу вирощували за три-чотири тисячоліття до того, як каравела Колумба кинула якорі біля американських берегів.
Древні римляни із квасолі готували муку, яку використовували для знаменитого в той час косметичного засобу, що заміняв римлянкам пудру.
У Європі після завезення її спочатку вирощували в ботанічних садах, в першій половині XVII століття вона перейшла на городи, а з XVIII століття — на поля.
На територію Росії квасоля була завезена в середині XVI століття.
Розрізняють декоративні, кормові, продовольчі й навіть лікарські види квасолі. У квасолі сорту Лімська знайдені аблютини, речовини, які накопичуються в крові людей і тварин, а при інфекційних захворюваннях викликають склеювання і випадання в осад хвороботворних мікробів та інших клітинних елементів.
Тепер ведуться активні досліди з використання фітогемаглютиніну проти ракових захворювань.
У світі відомі понад 800 видів квасолі.
Квасоля — одна з найбагатших білками рослин: від 11 до 29%, тобто за вмістом білка квасоля близька до м’яса та риби. Білки квасолі засвоюються організмом на 75%.
По вмісту міді та цинку квасоля переважає більшість овочів.
За калорійністю квасоля в 1,5 разу переважає хліб, в 3,5 разу — картоплю, в 5 разів — капусту.
У древній Мексиці контрибуцію платили зернами квасолі, тобто прирівнювали її майже до золота.
У 1946 р. вчені довели, що екстракт квасолі знижує у хворих на діабет вміст цукру в крові на 30–40% протягом 10 годин.
