Нещодавно посперечалися з друзями: хто протягом тижня зможе у Києві що-небудь купити за гривню. Причому всілякі дрібнички — сірники, паперовий носовичок — не рахуються. Було потрібне щось, що інтригує, оригінальне, абсолютно не банальне. Так, іще одна умова — купити не на барахолці, а в багатому місці. Завдання складне, тому було встановлено призовий фонд в у. о. (європейського походження, звісно).
Нереальність проекту відчувалася ще на підходах — процес вирощування спритного клієнта з самого себе навіть починати було дивно, в цьому зізнавалися всі учасники гри.
Відразу скажу (нехай заздрить уся Європа — там це неможливо), що примудрилася купити на самому Бесарабському ринку маленький корінь імбиру саме за гривню. Його вистачило, щоб настояти два літри чорного чаю, додавши до нього й лимон. Пригостивши всю компанію оригінальним і корисним, виграла парі.
Бесарабський усім відомий як один із найдорожчих у Києві, але треба віддати належне — фахівці там працюють чудові. Якщо соління — то такий збалансований букет трав і приправ, що можна навіть юшку від них пропонувати як делікатес. Якщо м’ясо — то найсвіжіше і не дорожче, ніж на інших ринках, якщо перепелині яйця — то наче знесені на твоїх очах.
Нещодавно, до речі, заскочила до маркета за упаковкою цих яєць, аби прикрасити овочевий суп. Звісно, відразу подивилася на дату народження. Місце — видно чітко — село Жорнівка Київської області, а ось дату завуалювали так, що й лупа не допомогла (на касі розглядали в лупу). Прочитавши далі, що зберігаються вони в різному температурному режимі від 25 діб до 120, зрозуміла, що, можливо, намагаються продати бовтуни. Вирішила обійтися зовсім без них — ось чому люблю ринок. На цьому вихваляння закінчу, щоб не запідозрили в рекламі — адже мета зовсім інша: отримати екзот за гривню в розпал енергійної інфляції. Зазначу: покупка була однією з найвигідніших за останній час, усупереч усім стратегічним інтригам верхнього політичного ешелону. Вдарили, так би мовити, по їхньому бездоріжжю іскрометною імпровізацією. Ще раз подумалося: наша людина ніде не пропаде, допоможе надзвичайна спритність і винахідливість, щоправда, впереміж із підозрілістю, яка інколи висміюючи, підставляє підніжку самому собі.
Нещодавно на березі Північного моря, де лише сміливі намагалися позасмагати, наші туристи, звісно, швидко роздяглися, розкидавши речі на напівпорожньому узбережжі. Підставивши обличчя ще не справжньому сонцю, раптом чую викрик подруги за спиною: ой, сумка!
Обертаємося всі, й тут розуміємо — прокололася наша туристка, генна недовірливість, зрощена рідним середовищем життя, ледве не стала причиною конфузу.
Виявляється, берегом біг, тренуючись, яскравий білявий голландський юнак, дамочка мимоволі на нього задивилася, а потім вжахнулася: він же зараз схопить її сумку і втече, а там, звичайно, всі документи і гроші. Добре, що парубок, навіть не обертаючись, продовжував свій маршрут, вочевидь, не вловивши напруження пристрасті. А ми побачили себе ніби збоку — які ж полохливі та як це помітно. Проте для себе висновок усе ж сформулювали чітко: щоб надто не дрижати, варто сумку далеко не відпускати від свого пильного тіла. Так, зрештою, не варто і драматизувати — крадуть скрізь. Водночас ніколи не забуваю слова, сказані мені однією канадкою, щоправда, вже років із десять тому: «Ви такі щасливі, бо завжди поміж людей, а ми постійно за склом». Зараз ми вже, напевно, майже зрівнялися за кількістю і машин, і ділових дам.
У денний час у кав’ярні молодим жінкам не до тістечок: зібралися, розіклали перед собою папери і давай клацати — виручку прикидати, свою частку визначати. Так, буває, захопляться, що про гарячу каву забудуть, потім ковтнуть уже вичахлої, і вперед — в найеротичнішу упряжку — гроші робити. Причому тут вікові рамки вельми демократичні. Ще кажуть, що навесні у багатьох депресія. Особисто я маю свою приказку-аксіому: «Яка може бути депресія, якщо довкола стільки пилу». Подивишся на втомлені вікна і розумієш — ти дуже потрібна, принаймні, своїй квартирі. Справжня незалежність — це коли можеш сама помити триметрові вікна й повісити свіжі фіранки, в конкретному випадку — майже на чотириметровій висоті. Я гадаю, НАТО мені в цьому не допоможе...
Ще вирішила: коли й ходити на якісь модні тусовки — то лише зі своїм народним котом Мальчіком. Всі модниці, дивлюся, з валютними безстатевими тваринами на руках, господині запаленими очима сканують, визначають — чи бачать, що їхній мопсик кращий за всіх, де ж ці камери?
З моїм безкоштовним сіреньким котом, урятованим від голодної смерті в селі, нас би помітили відразу. Це як імбир за гривню — екзотика.
Заховавши в сумку свою тропічну трав’янисту рослину, кореневище якого вирішила використати, перейшла дорогу від ринку і опинилася у Pinchuk Art Centre, в оточенні вишуканих одкровень японської художниці Маріко Морі. Необережно притиснулася до одного з її марсіан, відчула стукіт його серця — і так захотілося запросити, скоріш за все, каучукового зворушливого хлопчака на чай. По серцебиттю прибульця зрозуміла — згодний, навіть не знаючи, що таке земний чай, лише вловивши з імпульсу у відповідь — щось дуже хороше...
