Прекрасний готель біля Михайлівської площі готується до відкриття, з усього видно — косить зірок на п’ять — сім. По-справжньому респектабельний, елегантний, упевнений у собі. На цьому вихваляння зупиню, про це розповість преса і ТБ після урочистостей. Навряд чи колеги здогадаються, не знаю, чи зацікавляться чимось із внутрішньоутробного життя готелю. Подивишся на будівлю — все, що можна було закупити в світі — від самих престижних будматеріалів до дизайнера — в наявності. Ментальність же господарів, тобто те, як вони безпардонно і наполегливо знущалися протягом багатьох років над мешканцями сусідніх житлових будинків, залишається за кадром. Де б у Європі терпіли багаторічні нічні будівництва, жахливий і постійний шум? Нинішнього літа, коли здавалося, вже все в минулому, розперезалися настільки, що встановили найпотужнішу зовнішньою вентиляцію, знаходячись всередині щільної житлової забудови. Вночі, як на злітній смузі.
Багато разів змучені мешканці комусь скаржилися, кудись писали. Минулого року в районній СЕС мені сказали, що суди завалені позовами до господарів цього готелю. До речі, з’ясувати, чий він — вельми обтяжливо, охорона блідне, навіть якщо у них намагаєшся дізнатися телефон ресепшену. Один мені так і сказав: «Дам телефон, оштрафують». У ході цієї розмови з озброєним стрільцем підійшов такий собі Олександр, який стверджував, що він один із відповідальних, і запропонував мені не турбувати охорону. Ви хто? Мешканець, так йдіть додому і відпочивайте. Чи ви розраховуєте, що вам щось відстебнуть? На нього ображатися було би принизливо, адже він ще й матом лаявся — не по-європейському, по-нашому. Бесіда тривала на підвищених тонах, та й хто міг би адекватно реагувати на нісенітницю, яку він ніс.
Мовляв, зараз вже йдуть випробування, тому так шумно. «Чотири місяці й в нічний час? Вдень ви не можете перевірити?» — почала і зупинилася. Безглуздо реагувати на нахабство.
Серйозно він подивився в мій бік тільки тоді, коли зауважила, що навколо нового готелю, який поряд, тихо — видно, там все відповідає зовнішньому аристократизму. «А, цей, — недбало кинув він. — Коли ми відкриємося, він може відпочивати».
Цікаво, коли ж ми зможемо відпочивати? У СЕС мені пояснили, що всі будинки є об’єктами, які санітарно охороняються, і з 21години вечора до сьомої ранку має бути тихо. «Пишіть у ЖЕК, у міліцію», — весело порадив мені Олександр, відчуваючи чомусь себе господарем, а мене віднісши до жебраків.
«Нехай осяде пил», — умовляла я себе, але акустична травма вимагала помсти. Симпатична піарконсультант Олена з цього ж готелю в довірчій бесіді зізналася мені, що їхній старший менеджер, англієць, вчить постійно: не будете скаржитися по-серйозному, вас так і будуть обслуговувати.
Чомусь особливо уразило мене те, що цей багатий готель територіально розташований майже поруч із ЖЕКом, який обслуговує всі сусідні будинки. Однак у ЖЕКу про страждання мешканців цих будинків... і гадки не мали. Ще раз подумалося — кому потрібні ці контори, якщо вони не можуть хоч якось впливати на кричущу ситуацію. Тільки для того, щоб розсилати оновлені тарифи? Цікаво, чи враховувалися ці знущання, коли накидали нові цифри на платіжки. До речі, і в СЕС мене запевняли, що дуже боролися за те, щоб ми почували себе комфортно (це за таких-то результатів), навіть обіцяли прислати лабораторію і безкоштовно провести в квартирі шумову експертизу. А навіщо? Навіть суди цьому готелю «по барабану», від усіх відмазались. Та й техніка не потрібна, достатньо годині о десятій вечора вийти у двір і відчути повною мірою потужність божевільної вентиляції. Всі вікна квартир щільно закриті, незважаючи на спеку. Багато хто давно спить (якщо наважаться відкрити вікна), тільки щільно заткнувши вуха берушами, цими, якщо вірити анотації, екологічно чистими і нешкідливими виробами. Не знаю, в мене від них болить голова, і потім, що, моя спальня розташована в цеху з ковальсько-пресовим обладнанням, біля центрифуги або дробарки? Заради чого все це треба терпіти? Почавши свідомо змінювати ставлення до своїх прав, людина відразу відчуває наймогутніший прес у відповідь бригадної солідарності й СЄС, і ЖЕКу, і господарів великих об’єктів, що працюють за своїми поняттями. Всім їм зручно, щоб ми були вічними прохачами з ототопікою (це найбільш невинне), що поступово порушується — здатністю визначити місцезнаходження джерела звуку. Звук, звичайно, складний образ, знущання можуть мати різні форми.
На відкритті яскравого готелю звичайно будуть «вершки» міста, їхні клерки вже пишуть їм солодкі промови. Безкоштовно дарую і свій післясмак. І ще одна смішна деталь. Якось на світанку, втративши терпіння від нічного акомпанементу, прибігла до центрального входу готелю, вирішивши сказати все, що думаю хоч кому-небудь. Взявшись за двері, відразу отримала в ніс гумовим хлястиком. НЕ боляче, але протверезно — мовляв, ми з різних спалень. Через скляні двері побачила в центрі холу маленький диванчик, обшитий під золото. Проте можливо, й золотом, хто їх знає. Не в цьому суть. Дивилася на нього і раптом почала сміятися, навіть охоронник вискочив. Кріселко-диванчик своїми формами нагадав мені, як ви гадаєте, що? Беруші, що набули форми вуха господаря. Ті ж знайомі вигини, витончені западини та м’яка височінь. Природно, диванчик не точний портрет берушів, а вдала, хоч і ненавмисна, незапланована насмішка, саркастична метафора, як позначка в контексті інтерконтинентальних амбіцій готелю, який щойно почав складати свою історію. Як клацання по носу гумовим хлястиком. Від нашого столу. Адже це боляче...
