Мої почуття збилися з правильного шляху. Причиною цього є дивні речі, які відбуваються з грошима. Зараз кожен собі й іншим аналітик, а лукавство промов відповідальних осіб із верхніх поверхів — як мінімум, дратує.
Може, до речі, може ні, — пригадала міркування столяра, який працює при салоні антикварних меблів. Він пояснив мені на прикладі особливості його підходу до розв’язання проблеми. Скажімо, — говорив він, — відклеїлася ніжка від крісла. Начебто дрібниця, приклеїв — і все. Але ніжки просто так не відклеюються, це означає, що змінилася геометрія всього крісла і потрібна повна його переробка. Без цього прикріплена ніжка або знову розхитається, або, якщо клей міцний, зламається. Невтішна аналогія з сьогоднішньою лихоманкою тут як тут, і який сенс у тому, що нині ми всі знаємо значення слів «депозит», «капіталізація», «маржа». Адже, можливо, захиталися одночасно всі чотири ніжки. Хто сьогодні повірить, що професіоналізм, об’єднавшись із особливою філософією та відповідальністю один перед одним, може утримати вітрило стабільності, не дати потонути довіреним заощадженням у чужих бездонних кишенях. У кредитній спілці «Турбота», багатьох членів якої я знаю давно, на щастя, просто немає чужих кишень. Річ у тім, що школою виживання кредитні кооперативи названо не сьогодні. Фінансові й інші депресії в світі — штука не нова, вони, власне, й народили об’єднання, створені на основі взаємної довіри та зацікавленості, й у багатьох країнах стали мало не найбільш масовою та привабливою для населення фінансовою організацією, яка є некомерційною альтернативою банку. Кооперативні цінності та принципи — це добре, але коли так штормить, то й великі банки зриває з якорів, а тут кредитна спілка для середнього класу й нижче з її зворушливою філософією. Чи вистачить сил устояти? — роздумувала я.
Галина Жулинська — голова правління КС «Турбота» пояснила просто: «Ми ні в кого, як банки, нічого не позичали, і тому в нас немає, як у них, боргів. Особливість полягає в тому, що ми чудово знаємо всіх, кому допомагаємо і тих, хто довірив. Адже чесні кредитні історії створювалися протягом більше аніж 12 років роботи. Оскільки розподіл прибутків пропорційний до вкладів, він прозорий і затверджується загальними зборами всіх членів. Кредитна спілка є неприбутковою організацією і згідно з нашим законодавством, збанкрутувати не може: що беремо, те й віддаємо, причому, підкреслю ще раз, лише членам нашої спілки, яких ми знаємо багато років, і з багатьма товаришуємо». Якось я вирішила провести в їхньому офісі півдня, начебто підглянувши, визначити градус хвилювання, та й чи є воно тут.
Якщо чесно, звичайно, то є. Телевізор у всіх ввімкнено, преса вивчається — кого раніше, кого пізніше тривожна хвиля наздоганяє. Кожен, хто ввійшов, помічаю, спочатку намагається зчитати з облич працівників — чи все гаразд, якщо штормить, то прикинути, скільки ж балів. Ні, зазначаю, зовні все як завжди — комп’ютери працюють, внески за кредитами приносяться, відсотки за депозитами виплачуються. Тоді йдуть, начебто на хвилинку, до пані Галини, і, звичайно, користуючись тим, що зустрічає господиня як бажаного гостя, сядуть і розкажуть свою історію: хто з дітей вчиться, а хто кинувся в самостійне плавання, хто хворий, хто заощаджує для внука, у кого бізнес капризує. Одна бабуся принесла щомісячні 50 гривень як дитячий внесок для свого малюка, і дуже хвилювалася, щоб він уцілів. Тут знають, чим живе кожна родина, як не старомодно це нині звучить. Це в банку всі чужі, а тут — клуб проблем, у які звикли вникати й допомагати. Звичайно, хтось ще восени зняв свої гроші, але признається, що під подушкою вони також плачуть, наживаючи лише пролежні. Особливо смішно всім слухати поради деяких фінансистів вкладати в золоті зливки — адже в КС часто оперують зовсім скромними цифрами, але часом і маленький кредит може врятувати ситуацію, оскільки нагодився вчасно.
Одна вкладниця так і сказала Галі Жулинській — я в тебе на гачку. Та відповіла, посміхнувшись: а я — у тебе. Мої гроші також тут.
«Турбота» буквально вирощує відповідальних клієнтів, хтось хоче заплатити за кредитом раніше терміну, беруть, хоча втрачають при цьому потрібні відсотки. Головне, ця політика незмінна — не розгубити порядних людей у своєму оточенні. Зараз, звичайно, для маневру дуже потрібні додаткові кошти, адже по допомогу люди звертаються постійно. Галина навіть думає закласти своє помешкання в центрі міста, щоб отримати для спілки потрібний кредит.
Як ти засинаєш, мабуть, сняться лише гроші? — вирішила я дізнатися. «Останнім часом нормально я не сплю. Сняться мені скоріше не гроші, а мої друзі, які їх довірили», — почула у відповідь.
Доки вони всі разом — ніжки від стільців не захитаються, роблю висновок для себе. Геометрія їхньої спільної справи не потребує перегляду, оскільки тримається на філософії мудрого напівзабутого гасла «Свій до свого по своє».
Вона сама собою — суперклей, коли є головне — репутація.
