Пригадуючи школу, виринає у пам’яті урок, де зовсім я не бешкетую. Скоріше — навпаки: така уважна-преуважна. Чемненько слухаю вчительку, чемненько деру догори руку і дуже правильно все відповідаю. І не тільки я саменька в класі. Як правило, клас уважно слухає. Звісно, вчительку. А вона, як правило, біля дошки, пояснює те, що ніби складно і пояснити. З того поясненого я нічого не пам’ятаю. Але вчителя пам’ять закарбувала назавжди. Який же він — педагог третього тисячоліття? Хочеться відповісти: такий, як і другого, першого і до першого. Я про тисячоліття, звісно. Бо якщо ми і називаємо когось зі школи «ВЧИТЕЛЕМ», то цього аж предосить, щоб сказати коротко, стисло. Одним словом: талановито про тих, хто себе продовжує в дітях. А от учитель на селі — окрема розмова, адже кожен з них — потенційний Герой України! Ну, судіть самі: як правило, мають чоловіка і дітей. До них — сотку-дві землі й домашню живність, на що опісля роботи треба ого!.. скільки часу.
Подивімося, як живе вчителька математики Кропивницької ЗОШ І-ІІ ступенів Білецька Галина Богданівна. Сама з Голиня і мешкає у цьому селі. Села Кропивник і Голинь розташовані в Калуському районі Івано-Франківської області.
Для початку рухаюся її щоденним маршрутом. Через весь Голинь і аж до Кропивника приблизно п’ять кілометрів і 60 хвилин. Навколо — суцільні білі мухи. І по щічках лоскоче новорічний морозець. Перші декілька хвилин навіть романтично. Далі не дуже. Вітер задуває всі мої діри і дірочки, але я вперто долаю щоденну дорогу Галини Богданівни. Правда, не зовсім вдається скопіювати пані вчительку, бо я без сумки, набитої учнівськими знаннями, себто зошитами, і не на каблуках. І не в довжелезному пальто.
Очима вивчаю шкільне подвір’я, бо в школі вихідний. Повертаючись назад — вибираю комфорт, себто транспорт. Навіть така п’ятикілометрова дорога лише раз і лише в одну сторону хоч приблизно робить уявлення про ступінь любові до своєї професії. Правда, в гожі дні можна навіть і під’їхати. Підходящим транспортом, звісно (мається на увазі для ѓрунтової дороги велосипед). Тому і Галина Богданівна у свої ледь за —цять струнка як берізка. А сільські тітоньки, які щоденно бачать, яку їхня сусідка долає відстань, найбільше радіють дитячим канікулам, бо аж тоді Галинка відпочине. Вони ж бо не розуміють, що на канікули підуть лише діти, а вчителька знову долатиме ті кілометри. Правда, тоді зможе собі дозволити «вільний дрес-код», себто штати, зручний верхній одяг і низькі підбори.
Галина Богданівна свою професію вибрала невипадково. Каже, що їй запала в душу велика любов з боку, здавалося б чужих людей: виховательки у дитячому садочку і вчителів надалі в школі. Вже вчительці Галині Білецькій ці «добрі, мудрі люди» і нині за порадників. А дехто — за найкращих друзів. Училася спочатку аж в російських Боровичах. Далі в Чернівецькому державному університеті імені Ю.Федьковича за спеціальністю «Математика». Загальний педагогічний стаж 24 роки, вчителем математики — 11 років. Уже має два випуски як класний керівник. Цього першого вересня взялася за п’ятикласників. Каже, що у людях насамперед звертає на очі, що саме допитливі дитячі оченята всі роки змушували її поповнювати і свої знання, щоб назавтра у цікавій формі спонукати синьооких, карооких ще яскравіше бажати знань. Дуже залюблена у нове Галина Богданівна прагне працювати так, щоб не згасав інтерес учня до знань. І не на відкритих чи показових уроках. Щоуроку, бо якщо буде інакше, то мудрі люди саме на таких уроках помітять фальш.
Ну, посудіть самі: навести нулі на область визначення; біквадратні рівняння; тричлен; теорема Вієта; арифметична прогресія; послідовності бувають скінченні й нескінченні; знайти перший член; десяткове значення; формула половинного аргументу; екстремуми. Це із підручника з математики. І такого — ого-го-го! скільки!
І що їй залишається: правильно — шукати. Вічний пошук. Коли на перших етапах навчання підтримувати інтерес до математики допомагає наявність великої кількості привабливого унаочнення, то надалі інтерес до математики зменшується, тому що з’являється велика кількість нових понять. І це при тому, що завжди є частина учнів, яка з упевненістю знає, що життя без математичних знань неможливе.
Не секрет, що математика за всіх часів вважалася найскладнішим навчальним матеріалом, бо сама по собі математика — складний організм. А ще не одне століття точиться суперечка, що є давнішим: грецька математика чи грецька література? Це як те, що було першим: курка чи яйце. І щоб учень надалі із пошануванням ставився до цариці всіх наук — до чого лише не вдаватиметься вчитель. А ще треба переконувати у протилежному від тези, що математика — суха дисципліна.
А звідси — сухі уроки. І навіть сухуваті перерви після сухих уроків. Суха вчителька і багатозначне на свою адресу прізвисько. Кому аж так хочеться про себе? А тому для кожного віку шукається своя методика. У рух ідуть звірятка і пташатка. Зоопарк, ферма і навіть домашнє господарство. Щоб тільки зрозуміли малявки. Щоб кожному ставало цікаво. Можуть бути інтегровані уроки. Навіть сукупно з алгебри, музики та української літератури, наприклад. Але істотну роль відіграє щоденна робота, що називається, без рюш, де вчитель-математик постійно прагне встигнути розглянути визначений програмою навчальний матеріал в умовах зменшення навчального часу на вивчення математики.
Хоч і математику люблять поганити, але саме від неї вимагають неможливого. Всі сподіваються лише на освіту, себто коли вчитель зуміє поєднати творчість, професійно орієнтовані знання та уміння. Тема, над якою працює Галина Богданівна, — це прикладні задачі. І це при тому, що в літературі саме поняття трактується неоднозначно. Як на мене, прикладна задача насамперед має бути реальна, себто дані та шукані величини мають бути взятими з життя. Зрозуміло, що таких задач у підручниках небагато, а тому на уроках у Галини Богданівни діти порівнюють тривалість життя, скажімо, курки і синички. Далі — з’ясовують, чи може людина прожити мільйон хвилин або мільярд секунд. Або задачі про результати людської діяльності, наприклад, тваринний світ України включає понад 44800 видів, із них у Червону книгу занесені 207 видів тварин.
Але й абстрактні задачі потрібні. І в такому необхідно переконати учнів. Як?! Наприклад, за матеріалами екскурсій, пам’ятаючи, що поганий вчитель повідомляє істину, а вчитель — вчить її знаходити. Скажіть, що в житті не знадобиться уміти розв’язувати задачі на кшталт: як виміряти кут нахилу даху?
Галина Богданівна як вчитель не боїться регулярно запитувати: чого ви навчилися на уроці, що вам найбільше сподобалося або що корисного взяли від уроку? І це при тому, що відповідь очікується різна, а деколи навіть і грізна. І при всьому цьому Галина Богданівна добре розуміє, що не кожен учень буде в майбутньому математиком, але сподівається, що її учні виростуть людьми мислячими, всебічно розвиненими, творчими.
