Перша ніч із берушами мала стати незабутньою — легкою, повітряною, освіжаючою. Раніше я завжди вважала, що ця делікатна вушна «мастика» призначена лише для робочих шумних виробництв — яка наївність, однак. Бувалі городяни, усміхаючись, зробили висновок — пізно дозріла. Кому будеш пояснювати, що давно в цій темі перезріла від перманентних будівництв майже під вікнами, від чужих шумних кондиціонерів, які мають властивість у закритих дворах демонструвати неабиякі можливості перешкоджати сну. Якщо наразі немає справжньої акустичної травми, то лише тому, що живою вирішила не здаватися.
Досвід виживання вже якийсь маю, а він, як відомо, зайвим не буває, якось, ще комусь знадобиться. Якось на світанку не полінувалася (а чого власне лінуватися, якщо вже години дві намагалася скинути, не чути, не помічати запечатаний вузьким двором гул кондиціонерів) вискочила у двір. Необхідно було терміново встановити від чого такий гул. Вдень його не чути — чудово перекривається могутнім ревом сусіднього будівництва. Вночі ж монотонний звук апаратів, постійні ввімкнення і вимкнення, надзвичайно дратують при відчинених вікнах. Людині здається, що вона ось- ось звикне до дії шуму, але протистояти його впливові силою волі не вдається. Ранок все ставить на свої місця — дратівливість, млявість реакцій, помилки в найпростіших діях, та й просто безглуздий вигляд.
Чого власне терпіти? Якщо не прийняти позицію господаря — бути вічним прохачем. Та ні — озброюймося знаннями! Виявляється, — мені розповіли в СЕС, — кожен житловий будинок — це об’єкт, що санітарно охороняється. І правилами для офісів чітко позначено: з 21 години до 7 ранку апарати повинні вимикатися. Працівники офісів у дворі чудово це знали, але вимикати не збиралися навіть ідучи додому. Не скаржаться мешканці, значить, усе в нормі, а вранці їм буде комфортно в приміщенні.
Почавши свідомо змінювати ставлення до своїх прав, дуже легко вирішила питання з двома солідними офісами. Нехай це не йде ні в яке порівняння з шумом, наприклад, від ковальсько-пресового обладнання, різних центрифуг, насосів і дробарок, але й деякі кондиціонери створюють відчуття, що ти ліг спати біля працюючої пральної машини. Ні, таке задоволення нікому не потрібне, та й вухо, перебуваючи в пастці, не маючи можливості відпочивати, шле й шле вночі тривожні сигнали до мозку.
Лікарі пояснили, що поступово може навіть порушитися (це найбільш невинне) ототопіка — здатність визначати на слух місцеперебування джерела звуку. Так сталося і в нашому випадку. Прибравши нашарування офісних шумів, зазвучало соло старого кондиціонера з третього поверху. І тут осічка: апарат потрібно було відрегулювати або замінити — його ресурс вичерпався. Власник же помешкання відреагував дивно: вам заважає — самі й займайтеся.
Прийшовши до районної СЕС, спочатку хотіла офіційно розібратися в проблемі й детально поговорити з фахівцями, але пояснили, що якщо офіційно, то потрібно писати заяву, яку потім розглянуть і вирішать чи варто. Кому потрібна така тяганина, тим більше, що завжди є запасний варіант у киянина з його нескінченними власними проблемами — стати просто відвідувачем.
Довідавшись, що в країні діє закон про санітарне благополуччя, поцікавилася, чому ж ми два роки терпіли нічне будівництво і нас ніхто не захистив.
Помиляєтеся, — почула я відповідь санітарного лікаря, — ми багато доклали зусиль, щоб ви відчували себе комфортніше. Якщо офіційно напишете скаргу, ми пришлемо лабораторію й безкоштовно проведемо в помешканні шумову експертизу. Чесно кажучи, була приголомшена — безкоштовно приїде лабораторія! Але зараз уже вночі будівництво мовчить — ми домагалися цього довгі роки самі, так що нині лабораторія начебто вже спізнилася.
Почувши, проте, про такі правила, так надихнулася, що пригадала навіть про давнього недруга — мотор, який дуже нахабно працює в підвалі будівлі вельми відповідального міністерства навпроти.
— Ні, ну що ви, тут ми навряд чи допоможемо, — співрозмовниця навіть нервово знизала плечима, самі розумієте... І стало ясно, що ми далеко не для всіх об’єкти, які санітарно охороняються, вірніше, не від усіх нас можна захистити. Так що беруші в домашній аптечці виходить, потрібно мати кожному. Мені вдалося придбати беруші, природно, лише польського виробництва, з придатністю до 2013 року. На одному боці інформаційного листочка стверджувалося, що виріб із парафіну, воску, вата — екологічно чиста і нешкідлива, а внизу незрозуміла приписка: «Деякі хімічні речовини можуть шкідливо впливати на матеріали з яких виготовлено виріб». Не зовсім зрозуміла що малося на увазі, мабуть, не поливати беруші «Coca-Cola», або ще чимось таким же «корисним».
Загалом, сон літньої ночі з вощаними навушниками спочатку шепотів про спокій. До речі, в аптеці, де купувала милий виріб, сказали, що попит на них постійний.
І все ж таки, немає в берушах щастя — так хочеться чути засинаючи простий шепіт дерев і вітру.
Розмріялася про те, що було ще так нещодавно звичним і, мабуть, можливо, ще для когось є таким, але тільки не в центрі міста.
Уявляєте, а якби нас ще санітарно не охороняли...
Не від усіх, щоправда, і далеко не завжди. Такий ось віртуальний bodygurd.
