Найкращий сезон — міжсезоння. Не лише через привабливі низькі ціни, а й через додатковий бонус —безлюддя. Лютневий популярний курорт Хайдусобосло, відомий своїми цілющими термальними водами, багатими дуже потрібними людині мінералами далеко за межами Угорщини, ще раз підтвердив це. Бували дні, коли в басейні з 34—36-градусною водою, яка надходить з природного джерела, було всього по дві людини. Від цього щастя розслаблення ставало ще гострішим.
Пам’ятаю — років 15 тому, коли я вперше приїхала до цього містечка, все ніяк не могла вивчити назву. За ці роки курорт давно вже став відомим у всьому світі, але і тоді і зараз лютневе затишшя називають тут німецьким сезоном. У десятках готелів в основному чутно німецьку мову. Якось із нами, почувши знайому мову, заговорила літня жінка, яка вирішила уточнити, звідки ми. Назвавшись Норою, вона тут же жваво перерахувала основне про себе — колишній лікар із Казахстану, німкеня за походженням, 20 років тому виїхала на історичну Батьківщину до Німеччини. «Я звикла називати себе російською німкенею» — уточнила вона.
Жінка була по-слов’янськи балакуча, не нахабна, цікава, по-своєму симпатична цілковитою простотою і схиляла до бесіди, яка через її характер їй самій була необхідною як повітря.
Проста базіка потім призналася нам, що коли їй вечорами телефонує до готелю син із Дрездена, то перше, що він запитує, чи знайшла вона нові вуха, чи всім уже розповіла про платню, пенсію, чи дала адреси, паролі, явки. Це такий у них черговий улюблений жарт. Дорослий син, лікар за фахом, прекрасно знаючи матір, розумів, що коли знайшла, — відпочинок буде набагато продуктивнішим. Так її новими вухами на пару днів стали ми з подругою. Чомусь не було втомливо слухати подробиці нинішнього її життя. Оскільки була вона з колишнього Союзу, і те життя колишнє було їй відоме не гірше за наше, то про минуле ми говорили менше. Їй було цікаво, що в нас зараз.
«Ви так заразливо одного дня сміялися в басейні, що я навіть позаздрила, — якось здивувала вона нас, і додала: щоправда, не розумію чого можна так сміятися, якщо у вас все погано».
Ми навіть сторопіли — в Європі вже дивуються, що ми не розучилися сміятися? Ну, знаєте...
Удома ж ми самі постійно заклопотані, при спілкуванні обов’язково обурюємося — приводів більш ніж досить, але щоб чужоземці здивовано розчулювалися простому сміхові... «Ми сміємося життю, то хіба цього замало, — раптом зарозуміло почала оборонятися, намітивши щось захистити і відстояти. Слава Богу, вчасно зупинилася, мабуть, ніжність басейну вплинула. До чого ще мітинги в басейні на курорті, куди вирвалася буквально на тиждень, їх вистачає й удома. Дорого ж вони обходяться всім нам, хто не розучився сміятися.
Норі ж здався аргумент — «сміємося, значить, і в нас усе буде добре коли-небудь», вельми переконливим, оскільки й сама була оптимісткою. Інакше її родина, а, значить, і вона просто не вижили б. Вона розповіла, що німців, виселених до Казахстану, тоді багато хто називав фашистами, як бідно вони жили, й постійно повинні були ходити відмічатися. Вона, 4-річна, теж прикладала пальчик до якогось казенного папірця й завжди мріяла про що-небудь смачненьке, солоденьке. Та все ж таки, в родині знайшлися сили вивчити її на лікаря, в Союзі закінчили школу і її сини. 20 років тому, коли це стало можливим, вирішили вони виїхати до Німеччини. Німецький дядько звав на західні землі, де жив добре, але вони не ризикнули, і приземлилися в східній частині. Все ж таки коріння, пущене в СРСР, навчило обережності та недовіри, та й уся німецька «російська» громада так вирішила.
Після приїзду спочатку влаштувалася санітаркою, хоч і називалася ця посада медсестрою. В основному, доглядала лежачих хворих. Недавнього лікаря буквально подавила велика кількість незнайомої медичної техніки, недовіра довколишніх, погане володіння мовою. Для німців вона була незнайомою росіянкою, яка прожила довге життя за якимись незрозумілими законами. Лише її кваліфікація (вона й зараз упевнена, що наша медична школа доволі конкурентна), вивела її з санітарок на практичну роботу медсестри. Крапельниці та ін’єкції у вену в неї виходили краще за всіх. Працювала вона багато, сини лише вступили до медичних ВНЗ і всі турботи були на Норі.
В ординаторській, де збиралися колеги, з неї жартували — яка ж ти німкеня, якщо сни бачиш російською. Одного дня, прийшовши на зміну, вона призналася подружкам — бачила сон німецькою, а під ранок — казахською. То хто я?
Її заспокоїли — пенсія в тебе буде німецька, і з мовою впоралася, вже не відчувається домашньої німецької, говориш майже грамотно, вловлюючи навіть нюанси.
Зараз у Нори пенсія — 1200 євро. Вона говорить — ойро. Ще вона, як пенсіонерка, має право підпрацьовувати і, скориставшись цим, стала відповідати в родинній клініці за чистоту білизни та годування рибок у акваріумі.
Чим більше вона розповідала, тим ставало зрозуміліше забарвлення їхнього життя, вже добре налагодженого, але яке, на жодну секунду ніхто з членів родини не пускає на самоплин. Захотів 16-річний онук Нори дуже дорогі джинси, знаючи думку родини, відразу пішов розносити газети і сам заробив. Щоправда, трохи підкинула Нора, таємно від батьків. Навіть на цей курорт вона приїхала за рахунок каси (страховки). Двічі на рік отримує різні дотації з каси на відпочинок, а в разі хвороби допомогу гарантовано. Не уявляю, як можна взагалі жити без страховки, — вигукнула вона. — Ми це напівпитання вважаємо риторичним. Та й що відповідати...
До речі, цікава деталь — при оформленні інвалідності в Німеччині враховується наявність 8 захворювань, природно, серйозних. Так от, одним із них є ожиріння, визнане величезною проблемою в усьому світі.
Виходить, все в неї добре, але так сміятися — сама призналася, — вже розучилася.
З нами вона відтанула і сміялася на всю силу, навіть помолодшала.
Цікаво, за кошторисом каси, на скільки євро це тягне?
