Тим часом, вважає винахідник, сьогоднішні офіційно практиковані
методики — не більше аніж взаємообман. Адже можна скільки завгодно радити
солістові «правильно дихати», «впирати язик», розсувати резонатори так,
щоб «звук падав на кришку піаніно», але пуття від цього мало, а голос погубити
дуже просто (понад 90% вокалістів страждають від вузлів на зв'язках та
інших професійних захворювань). Замість цього Олександр Кравченко пропонує
простий, на перший погляд, механізм саморозвитку, активізації та самооптимізацїї
голосового апарату. За допомогою нескладних вправ, завзятості та наполегливості
педагог і його підопічні домагаються разючих успіхів. Серед його учнів
— дипломант міжнародних конкурсів Тетяна Панфілова, оперний талант — Назар
Павленко, співачка з Канади Лілія Волянська і... тисячі не таких іменитих,
але від цього не менш щасливих діточок, яких Олександр Кравченко навчив
говорити і читати.
Річ у тім, що нові методики, розроблені на основі відкриття,
допомагають розв'язанню ще однієї актуальної проблеми — затримки психомовленнєвого
розвитку в дітей. А таких проблемних офіційно зареєстрованих дітей в Україні
близько півтора мільйони і їх число з кожним роком збільшується. Хоча це
завдання виявилося вирішуваним. У 95% випадків, як стверджує автор методики,
можна допомогти, використовуючи механізм самооптимізації, який нічого спільного
не має з прийомами медицини та логопедії. Дитину не накачують судинорозширювальними
ліками, не мучать настановами про «правильну» постановку язика, іншими
способами досягнення мети. Її просто занурюють у світ мови, зорієнтувавши
на певний результат, починаючи з голосних звуків. Дитина старається виконати
посильне завдання, приводить в дію всі мобілізаційні і компенсаційні важелі,
і після багатогодинних і багатоденних занять (в тому числі й удома з батьками)
виникають нові звуки і слова — відбувається... диво. Олександр Кравченко
порівнює появу мови з тим, як розкривається квітка.
На жаль, поетичні образи не так просто реалізувати на грубому
грунті реального життя. Мами таких дітей у 80% випадків — малозабезпечені
жінки з проблемних сімей. Дивно, але в той же час авторові унікальної методики,
з його слів, «розкрутитися» з надто необхідною багатьом дітлахам допомогою
заважає байдужість чиновників різних інстанцій. За логікою, держава повинна
була б сприяти тому, щоб такі діти не були ізгоями в нашому суспільстві.
Програма реабілітації дітей-інвалідів могла б заощадити мільйони бюджетних
гривень, але цього поки що не відбувається.
КОМЕНТАР
Марія ШЕРЕМЕТ, завідувач кафедри логопедії Національного
педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, доктор медичних наук, професор:
— Ми уважно ознайомились, на прохання Міністерства освіти,
з публікаціями Олександра Михайловича Кравченка, його методикою, поглядами
та баченням проблеми. На зустріч iз ним були запрошені провідні фахівці,
практики-логопеди та дефектологи, батьки дітей, котрим допомагав винахідник.
У результаті нічого нового й феноменального в методиці Олександра Кравченка,
який не є фахівцем у галузі логопедії та педагогіки, не виявлено, а та
точка зору, яку він обстоює, на наш погляд, нічим не обгрунтована. Дивним
здається й такий спосіб навчання, коли, скажімо, глуху дитину з м'язовою
слабкістю, порушеннями іннервації саджають за комп'ютер та змушують натискати
клавіші, тоді як вона не вимовляє навіть слова «мама». Все це непереконливо,
далеко від науки та неефективно. Хоча проблема й справді надто гостра й
батьки готові йти до кого завгодно, аби зарадити біді. Приміром, за дев'ять
місяців минулого року крива чисельності дітей iз порушеннями мовних функцій
зросла на 8% порівняно з роком попереднім, а вади мовного розвитку зареєстровано
майже у 36% дітей дошкільного та шкільного віку. Причини відомі — важке
соціально-економічне становище, екологічні проблеми, зростання соціальних
захворювань, стреси, зниження якості життя.
