На початку каденції нового Президента майже всі телевізійні канали показали фрагмент засідання уряду, де Віктор Янукович розповідає притчу про каменярів. У ній мова про те, як трьом каменярам поставили одне запитання: «Що ви робите?». Один відповів, що важко працює і не може дочекатись обіду. Другий розповів, що суть його роботи полягає в механічній обробці каменю. А третій сказав, що будує храм. Отже, стратегічне мислення і бажання досягти мети вмотивовують будь-яку працю.
Питання про стратегічне мислення сьогоднішньої влади поки що стоїть під великим знаком запитання. Мотивація роботи схожа на бажання задовольнити фінансові та кланові інтереси. А каменяр, який будує храм, вибачте, не має морального права красти цеглу собі на маєток. Необхідність реформ вже стала настільки актуальною, що будь-яка влада, незалежно від політичного забарвлення, просто змушена щось змінювати. Для нас дуже важливо, щоб суть цих змін не зводилася до латання дірок на фасаді.
Владні інституції, на жаль, показали свою недієздатність у виробленні стратегічної мети й здісненні реформ. Кожна наступна влада повторює помилки попередньої, боїться втратити електорат і тому не проводить непопулярні, але такі необхідні реформи.
Однією з галузей, де системні реформи можуть кардинально змінити економіку України, безумовно, є сільське господарство. Наявність великої кількості невирішених проблем у цій галузі обумовлена, в першу чергу, невдалою земельною реформою. Розпаювавши землю і формально надавши право власності селянам, держава не створила жодних умов для ведення бізнесу на селі, для кооперації дрібних власників.
Основною витратною частиною бюджету Євросоюзу є субсидії для сільгоспвиробників. Це дає можливість стримувати ціну на продукти харчування, і, знижуючи ціну споживчого кошика, економити на соціальних видатках. В Україні, яка декларує своє прагнення до євро інтеграції, все поставлено з ніг на голову. У нас продовжують дотувати ціни на енергоносії, цим знищуючи мотиви для енергозбереження і впровадження альтернативної енергетики. Залежність від світового нафтового ринку стала постійним подразником цін і однією з головних причин падіння курсу гривні. Чому б не скористатися досвідом Бразилії, де завдяки заміні бензину на спирт вдалося додатково створити 640 тис. робочих місць та ще 9 млн. в суміжних галузях? Причому нам би не довелось створювати виробничу інфраструктуру з нуля, достатньо було б модернізувати існуючі потужності з виробництва спирту...
Люди, які займаються бізнесом в сільському господарстві або просто працюють в цій сфері та живуть на селі, все більше схиляються до думки, що нинішня ситуація створена штучно — для зниження ринкової вартості землі.
Боляче дивитися на руїни ферм, зернових токів, польових станів і інших залишків інфраструктури, які докорами старим і новим реформаторам стоять по всій Україні.
Сьогодні успішне ведення бізнесу на селі — це швидше виняток, ніж правило, тому кожний приклад такого господарювання заслуговує на увагу. Тим більше, коли керівником сільгосппідприємства є тендітна, красива жінка, яка на практиці доводить усім, що працювати необхідно в будь-яких умовах.
Роксолана Павлівна Цвігун — керівник агрофірми «Ольгопіль-К», яка працює на території Писарівської сільської ради Вінницького району Вінниччини.
На 57-ми гектарах землі, які агрофірма орендує у місцевих селян, вирощується пшениця, ріпак, соя, буряк та інші сільськогосподарські культури.
Потрібно сказати, що Роксолана є дуже відповідальним керівником, адже від результатів роботи господарства, яке вона очолює, залежить добробут жителів сіл Щітки та Писарівка. А також, безумовно, важливою для неї є репутація підприємства, авторитет, який підтверджено плідною співпрацею з місцевими органами самоврядування та власниками земельних паїв.
Сільський голова Писарівської сільської ради Тетяна Олексіївна Аносова розповідає: «Територія, на якій розташовані земельні паї місцевих селян, зовсім близько від Вінниці, тому ринкова вартість землі, безумовно, висока. Саме цей факт є причиною недовіри селян до тих господарників, які хочуть орендувати їхні землі. Перед тим, як наші жителі вирішили здати в оренду земельні наділи для господарства «ТОВ Ольгопіль-К», ми вже мали гіркий досвід співпраці з попередніми орендарями, які не виконували своїх договірних зобов’язань, а єдиним результатом їхньої роботи стали зарості бур’янів на наших полях. Отже, коли керівництво СТОВ АФ «Ольгопіль» запропонувало нам стати засновником нового господарства, яке буде розташоване на території сільської громади, ми, звісно, першим ділом вирішили побачити роботу цього підприємства.
Після знайомства з СТОВ АФ «Ольгопіль» та її керівником Павлом Євгеновичем Каленичем усі наші сумніви розвіялися. Стало зрозуміло, що цей проект не на рік, а на перспективу. Нас вразило те, що господарство динамічно розвивається, впроваджуються наукові підходи до виробничого процесу, працівники стабільно отримують достойну заробітну плату. Виконуються всі договірні зобов’язання перед власниками паїв, заохочується ініціатива та підвищення кваліфікації. Одним з основним аргументів прийняття нами рішення про співпрацю з СТОВ АФ «Ольгопіль» є ставлення Павла Євгеновича до соціальної сфери на селі. Його допомога громадам, на території яких розміщуються підрозділи господарства, є зразком відродження меценатства.
Таким чином ми стали партнерами і довірили управління новоствореним підприємством «Ольгопіль-К» доньці Павла Євгеновича Роксолані. «Наша Роксолана» — так називають Роксолану Павлівну жителі сіл Щітки та Писарівна, і, повірте, це потрібно було заслужити. Господарство бере активну участь у житті громади і завжди допомагає у вирішенні будь-яких проблем. ТОВ «Ольгопіль-К» взяло на себе значну частину витрат з ремонту дитячого садка, суттєву допомогу ми отримали для благоустрою та ремонту дороги. Напередодні святкування Дня Перемоги ветерани отримали продуктові набори від «нашої Роксолани». Роксолана Павлівна часто приходить на сесії сільської ради, тому вона завжди в курсі наших проблем і допомагає в їхньому вирішенні.
Земля навкруги наших сіл, яка була забур’янена і забута, перетворилася на зразкові, оброблені за найсучаснішими технологіями ділянки. Такі зміни вселяють надію на майбутнє».
Отже, як бачить майбутнє очолюваного нею господарства і взагалі сільськогосподарського виробництва Роксолана ЦВІГУН.
— Скажіть будь ласка, як вам вдається виконувати роботу, яку осилить не кожний чоловік?
— Для того, щоб осилити дорогу, потрібно іти. Спочатку було дуже важко, адже потрібно було очолити господарство і виконувати всі адміністративні, фінансові та інші функції. Але найголовнішим для мене було добитися довіри людей. У виробничих і фінансових питаннях на старті нашої господарчої діяльності я могла спиратися на агрофірму «Ольгопіль». А от роботу з людьми, звісно, довелося виконувати самотужки. На даний момент саме цей досвід найчастіше стає в пригоді при вирішенні будь-яких питань. Адже для того, щоб люди довірили нам свою землю, потрібно було стати психологом.
Дуже важко завоювати довіру людей, яких перед цим не один раз обманювали. Тільки після того, як вони побачили результат і в полях замість бур’яну з’явився урожай, працювати стало легше. Мабуть, роботу не потрібно розділяти на чоловічу і жіночу, а підходити до неї з відповідальністю. Саме ця відповідальність і є основною мотивацією, яка дає сили та наснагу.
— Зрозуміло, що основним мостом вашої комунікації з селянами є земельні відносини. Яким чином вибудовується цей міст і чи є в нього запас міцності на майбутнє?
— При величезній кількості серйозних проблем в сільському господарстві земельне питання залишається найслабшою ланкою. На даний час ми маємо з селянами договірні відносини на оренду земельних наділів. Для того, щоб оформити договір, потрібно пройти довжелезний ланцюг бюрократичних перепон. Першою ланкою цього ланцюга для селянина є отримання акту на землю. Після цього оформляються договірні відносини з господарством, договір передається на реєстрацію в земельний відділ. Процедура реєстрації в законі виписана таким чином, що немає чітких часових рамок від початку процедури до її закінчення. Тому частина договорів в нас зареєстровано, а частина — ні. Ми, не маючи на руках договору із закінченою процедурою реєстрації, згідно з законом, не маємо права розпочинати господарську діяльність на даній земельній ділянці. Адже формально селянин в будь-який момент може вилучити свій земельний пай в суді через відсутність договору оренди. Таким чином ми є у підвішеному стані, не маючи гарантій, що зможемо відшкодувати вкладені кошти. Кілька разів було так, що договори, по яких вже фактично закінчувалася процедура реєстрації, ставали недійсними через зміни в законодавстві. По деяких договорах через помилки виявились недійсними кадастрові номери. І весь ланцюжок оформлення договору доводилося починати спочатку. Багато власників паїв хочуть продати свої наділи і чекають, поки держава зніме мораторій на продаж землі. Це є дуже серйозною небезпекою для всіх сільськогосподарських підприємств. Адже основним фінансовим ресурсом у сільському господарстві є кредити. А для того, щоб купити землю, будуть потрібні дуже великі кошти. Таким чином незрозуміло, в чиїх руках опиниться земля і як можна буде вести господарську діяльність. Сьогодні більшість договорів на оренду оформлено терміном на десять років. Для того, щоб планувати свою роботу на майбутнє і вкладати кошти в розвиток господарства, залучати інвестиції, потрібно мати чітке уявлення про те, якими будуть земельні відносини через десять, 20 і навіть 50 років.
— Чи бачите ви зусилля держави для підтримки сільського господарства і конкретно вашого підприємства? У чому проявляється така підтримка?
— Держава весь час декларує якісь кроки з підтримки сільського господарства. Але, на жаль, більшість цих кроків так і залишаються деклараціями, які не підкріплюються матеріальними ресурсами, законодавчими актами або реальними справами. Є декілька напрямів, за якими через державу ми ніби отримуємо підтримку. Наприклад, маємо можливість по пільговій ціні отримувати паливо. В результаті це паливо виявляється такої низької якості, що замість економії маємо додаткові витрати на ремонт. Держава має частково компенсувати відсотки по кредитах на закупівлю вітчизняної техніки. Але вітчизняна техніка за своїми експлуатаційними якостями настільки поступається імпортній, що купляти її невигідно навіть за таких умов. Держава надає дотації при вирощуванні деяких сільгоспкультур, але рівень цієї дотації не покриває збитків. Було б корисно впроваджувати досвід європейських країн, наприклад Німеччини, де фермерам майже повністю відшкодовуються затрати на добрива, на 50% відшкодовується вартість палива. Велику частину витрат при закупівлі техніки держава також бере на себе. Крім того, надаються пільгові кредити, а також дотації на кожний вид сільськогосподарської продукції. Звісно, ми про це навіть і не мріємо, але для того, щоб конкурувати на ринках продовольства, обов’язково потрібно переймати позитивний досвід.
— Що потрібно зробити, щоб сільське господарство стало повноцінно комплексним?
— Ситуація на ринку сільгосппродукції є дуже динамічною. Ціни змінюються постійно, змінюються також технології і, відповідно, затрати на виробництво. Отже, те, що сьогодні вигідно та рентабельно, завтра може бути збитковим, і навпаки. Тому дуже велике значення має планування. Можу навести такий приклад. Два роки тому високу рентабельність отримували при вирощуванні рапсу. 2009 року була велика спокуса основну частину площ виділити під вирощування цієї культури. Я звернулась за порадою до батька і дуже вдячна за те, що його досвід і інтуїція підказали правильне рішення. Замість рапсу ми посіяли озиму пшеницю. Погодні умови весни 2009 року були такими, що основна маса посівів рапсу не дала сходів, ті господарства, які його засіяли понесли серйозні збитки. Вже кілька років підряд було невигідним сіяти цукровий буряк. Але сьогодні ціна на цукор зросла і, можливо, це дасть змогу тим, хто вирощує буряк, отримати прибуток. Вигідним може бути і тваринництво, але це та галузь сільського господарства, де період повернення вкладених коштів складає кілька років. Тому для того, щоб займатись виробництвом м’яса, потрібні прогнозовані правила на ринку земельних відносин і відносно недорогі кредитні ресурси. Як тільки ми будемо знати, що можемо орендувати землю на більш тривалий період, обов’язково займемося тваринництвом. Відповідно тоді буде комплексним сільське господарство.
— Ваш батько Павло Євгенович Каленич є одним із провідних господарників на Вінниччині. Зрозуміло, що ви можете розраховувати на його підтримку. В чому вона виражена?
— Я дійсно постійно відчуваю підтримку батька. Буквально у всіх своїх починаннях я отримую корисні поради. Дуже часто його досвід рятував нас від неправильних рішень. Добра порада часом коштує набагато більше, ніж фінансова підтримка. При всьому цьому він не наполягає на своїй думці та завжди дає змогу прийняти самостійне рішення. Часом тато жартує, що навмисно кинув мене під танки, аби я по максимуму набувала необхідний досвід. Взагалі дуже приємно відчувати підтримку своєї родини. Я вдячна своєму чоловіку Володі, він постійно мені допомагає в роботі. Мама є порадницею в сімейних справах. І коли все гаразд у сім’ї, то й працюється з бажанням.
— Чи бачите ви перспективу розвитку сільської громади? Яку роль у житті громади мають відігравати сільгоспвиробники?
— Розвиток села напряму залежить від об’єктів господарювання, які є на його території. Тому і перспектива громад великою мірою пов’язана з господарствами, орендаторами землі. Ми, звісно, намагаємося підставити плече органам місцевого самоврядування. Нам так само, як і селянам, для ефективної роботи необхідна інфраструктура, а це в першу чергу дороги, і тут наші інтереси збігаються. Таких точок дотику дуже багато, адже ефективність нашої роботи великою мірою залежить від людей, які працюють у нас і живуть на селі. Від умов їхнього життя залежить їхнє бажання працювати.
— Чи адекватний рівень освіти спеціалістів, які працюють на селі, вимогам сучасних технологій? І чи хочуть працювати фахівці у сільському господарстві?
— Я сама недавно закінчила сільськогосподарський університет, і мушу сказати, що, на жаль, основним недоліком у підготовці спеціалістів є відсутність зв’язку з виробництвом. Молода людина після закінчення вишу має непоганий багаж знань, але не має досвіду їхнього практичного застосування. Технології в сільському господарстві розвиваються дуже швидко, тому постійно потрібно підвищувати свою кваліфікацію і навчатися. На початку діяльності нашого господарства ми постійно просили фахової допомоги в агрономів з агрофірми «Ольгопіль». А сьогодні, після кількох років роботи, наші спеціалісти набралися досвіду і можуть ефективно самостійно працювати. Сьогодні доброго механізатора знайти важче, ніж агронома, механіка чи бухгалтера. При цьому рівень заробітної плати, скажімо, комбайнера чи тракториста може бути більшим, ніж в агронома. Сучасна техніка, яку ми використовуємо, висуває високі вимоги до працівників. Ми маємо негативний досвід, коли до роботи на сучасному тракторі допустили тракториста, який не відповідав фаховим вимогам, і він мало не занапастив дорогу техніку.
— Якби вам доручили підготувати комплекс законів про реформування сільського господарства, які б це були закони?
— У сільському господарстві і, мабуть, в усіх інших сферах життя закони мають готувати фахівці, які мають практичний досвід роботи. Мушу сказати, що реформи — це добре, але набагато важливіша стабільність у законодавстві. Тому, в першу чергу, правила гри мають бути встановлені на тривалий проміжок часу. А для цього потрібно, спираючись на досвід інших держав, зробити земельні відносини прозорими та зрозумілим.
На ринках продовольства відчувається дуже жорстка конкуренція. Недавно прочитала в газеті «День» матеріал Наталії Білоусової про скандал, що виник у Німеччині, ніби в українській кукурудзі перевищені норми діоксину. Насправді, як показало розслідування, ця інформація не відповідала дійсності. Отже, конкуренти хочуть потіснити наших виробників із ринків збуту в Європі. Тому, виростивши гарний урожай, ми маємо знати, що зможемо його продати без збитку. Для цього потрібно, щоб держава виступала гравцем на ринку зерна і не давала обвалюватися цінам у період повернення кредитів.
Всі необхідні закони для цього написані. Є резервний фонд, аграрна біржа. Але все це діє неефективно.
— Агрофірма «Ольгопіль» вже протягом декількох років є партнером фотовиставки «Дня». Чим цікавий для вас світ фотографії?
— Я з великим інтересом стежу за всіма проектами «Дня». А у фотовиставку закохалась після першого знайомства. Тому намагаюся відвідувати її якомога частіше. Неважливо де — чи у Києві, чи у Вінниці, чи в рідному Ольгополі. Така подія завжди приносить море задоволення. Взагалі цікаво читати газету «День». На її шпальтах завжди дуже професійно відображаються всі аспекти нашого життя. Особливо цікавими для мене є матеріали, які стосуються сільського господарства. Теми, що піднімаються, є надзвичайно актуальними. Дуже приємним для мене було особисте знайомство з головним редактором Ларисою Івшиною. Надзвичайно талановита журналістка, дуже професійний керівник і разом з тим — проста і доступна у спілкуванні жінка. Тому, користуючись нагодою, хочу подякувати Ларисі Олексіївні і всьому колективу «Дня» за всі наші спільні проекти і за радість спілкування.
— Які поради ви можете дати молодим керівникам?
— Головна порада — це не опускати руки й не давати обставинам ставати вище нас, постійно вчитися та самовдосконалюватися. Для того, щоб бути успішними, потрібно прагнути успіху.
