Уперше побачила, як народжується черепаха. Керамічна. Увечері її поставили на всю ніч у найпотужнішу тисячоградусну випалювальну піч, як якогось сирого гусака — сіруватого, без ознак зовнішнього колірного кокетування. На зразок сплячої. Уранці, розкривши піч, умившись вмить особливим гарячим повітрям, побачила перед собою все, що задумала в деталях керамістка Світлана Гибаленко: винахідливо строкату черепаху з дженжуристим шарфиком, яка несе на своєму панцирі весь Париж. Ідея композиції й народилася в Парижі, мапа якого дійсно нагадує панцир черепахи. У настрої закоханості розписала вона глазур’ю виліплені рельєфи чудового міста і поставила всю цю пишність зверху.
Напередодні травневої виставки художниці в галереї «Срібні дзвони», у майстерні її заміського будинку, зібралася вже майже готова майбутня експозиція. Цього разу — самі звірі, неначе з фантазійного зоо. Філософський нюанс у кожній роботі натякає на авторську таємницю, якусь ниточку прожитої історії, добру іронію за портретної схожості з реальними персонами.
Своєрідний внутрішній дворик для її душі й творчості — майстерню, до речі, максимально високотехнічну, втілив чоловік Ігор. Йому була ясна з самого початку аксіома — все, за що береться, Світлана доведе обов’язково до кінця.
Тут — її територія, де в тиші можна пофантазувати, сховавшись від трирічних дівчаток-близнюків, помріяти про новий задум, спокійно посидіти з келихом вина, милуючись дивовижною сосною перед вікном, доторкнутися рукою до своїх муз.
Перед тим як випитати в автора, ким із звірів вона бачить себе, варто, мабуть, розказати про ці музи. Якось на її дні народження сфотографувалися близькі подруги у веселому настрої, вмить, немовби з розгону, зупинені пустотливим вітром. Вийшла чудова картинка. Подивилася на цю соковиту фотографію господиня і взялася за глину, глибоко впевнена, що глина — віща, і вироби з неї все пам’ятають. Так народилося керамічне прочитання фото. Об’єм не тільки зберіг усю енергетику настрою, а й примножив її. Тепер ця робота висить на стіні майстерні в рамі, й всі, хто приходить, чомусь тягнуться рукою, намагаючись, погладивши кожну пані, відчути віддачу. Запевняють — і отримують її. Недаремно робота називається «Музи». Спочатку художниця не мала наміру її залучати до експозиції, вважаючи муз дуже особистим, камерним, але, зізнаюся, її дуже попросила, запевнивши, що такі музи ніколи не будуть зайвими, вони обов’язково по-своєму озвучать тональність інших робіт. І всім стане зрозуміло, наскільки олюднені її звірі, виразні таємниці й які добрі їхні помисли, що запрошують до такої ж відповіді. Виявляється, є серед експонатів і сама художниця. Це блакитноокий білявий (до речі, в житті натуральний) равлик. Звичайно, за плечима — її будинок з трьома дітьми, увінчаний навіть власним сонечком. Добре, що у цього равлика в житті (гадаю, завжди) такий надійний тил, вірніше, скеля, що затуляє від усіх злих вітрів. Звичайно, це чоловік, сила дотику якого до захоплення дружини дуже матеріальна і рельєфна. До того ж щира і не позбавлена фантазії, що для бізнесмена, погодьтеся, немов додатковий бонус.
Родина, про яку розказую, не з тих, кому в спадщину щось дісталося, мажорами не були ніколи навіть частково. Були часи, коли Ігор сидів без роботи. Тоді дружина, залишила свою професію художника-декоратора, перекваліфікувавшись на манікюрницю, стала приносити додому зовсім непогані гроші. Півроку равлик тримав дім на собі, а Ігор, виношуючи план майбутнього власного бізнесу, щосили власноруч ремонтував їхнє перше в житті помешкання. Він міг і тоді влаштуватися менеджером (його знали як дуже хорошого організатора), але все життя найімовірніше довелося б облаштовувати чужий бізнес, а він — творчий і впертий — хотів більшого. Сьогодні запевняє, що допомогла йому фантазія, уміння помітити ідею в буденних нібито речах, повз яких проходять інші. Мабуть, це у них сімейне. В експозиції його презентовано великим, затишним, добродушним і мудрим зайцем, обвішаним дітьми. Додам — вельми щасливим і харизматичним зайцем, а те, що очі вийшли сумними... ну, що ж — іноді втомлюється, не без того.
Окрім кераміки, у художниці є час для йоги, англійської, французької, два роки тому, чекаючи поповнення у сім’ї, навчилася керувати автівкою, притуляючись до руля животом з двійнятами. І все це виходить у неї вельми елегантно, смачно.
Звернула увагу, що в скарбничці задумала вона вхід не у вигляді мінуса, а у вигляді плюса. Як код на позитив. Може, тому в такій родині, що постійно творить, немає таких обставин, які могли б виправдати причини бездіяльності.
Привабливе товариство, що приручило і муз.
