Звичайно, пішохід бачить і відчуває місто дещо інакше, ніж людина за кермом, але для кожного ця зима, що йде від нас повагом, припасла свої стусани реальності. З точки зору того, хто місяця зо два балансував на тісних від припаркованих чужих засобів пересування вулицях, між бурульками зверху і транспортом, що мчить назустріч, скажу — чоловіки були дуже уважними. Вони так нестримно і наполегливо відсовували своє тіло від можливої крижаної зони ураження зверху, так витончено звільняли особливо небезпечний простір жінкам, що виникало відчуття — ти невидимка, анонім на сніговій вулиці, яка мріє лише про одне, — зіграти з підступним дахом у рулетку. Можливо, ці ж чоловіки комусь даруватимуть квіти в заповітний, дещо побляклий березневий день, і навіть щось приємне говорити, але у цей момент вони леститимуть лише собі. На зимовій вулиці багато хто з них був хамом. Щоправда, вони й не помітили нічого особливого. Мовляв, ну то й що — кусати нігті теж негарно, але, головне, все ж не відкусити собі руку по лікоть. Можливо, ввічливість пролітає повз нас на швидкісній трасі. В усякому разі, часто і неодноразово гальмуючи транспорт на нерегульованих ділянках. Та все ж, як показує статистика, це не норма, а мені зустрічалися просто ввічливі люди, на щастя, вони є, але помітити їх буває набагато важче, ніж пінку на капучино. Може, за кермом просто були жінки.
Коли задавлений своїми проблемами чоловік мчить тротуаром, часто без готівки, але з думками, то вулиця має розуміти — він існує на своїх умовах. Зір його загострюється, думка стає інтенсивнішою, лише коли відчуває загрозу.
Одна вельми конвертована пані, якій у справі «кинути» і вчасно вийти переможцем, ймовірно, рівних немає і серед чоловіків, якось засмучувалася у випадковій бесіді на якійсь тусовці. «Таке враження, — почула від неї, — що всі займаються лише тим, що перезабивають стрілки, переносять терміни, змінюють графіки і тікають від відповідальності». «Хто б говорив», — подумала я.
Пошматовані міллю думки, скажу відверто, не люблю, але стати рівнішою за море в штиль інколи не виходить. І якщо вже почала навіщось клювати чоловіків, то варто нагадати самим собі — вони виростають із хлопчиків, а мами та бабусі в більшості сімей завжди поруч. Багато чоловічих страхів, агресивність, так званий синдром чоловічої дратівливості, виростають з «рюкзака» дитячих прикрощів, який інколи не вдається скинути. Звичайно, в розумній сім’ї не стануть штучно затягувати дитинство, відчують момент, коли дитину потрібно відпустити або притримати, але не все так просто. Навіть люблячі батьки часто пропускають момент, коли юнакові понад усе необхідно стверджуватись: його, можливо, не сприймають однолітки, його прагненнями бути почутим групою, мати коло друзів і добрі стосунки чомусь знехтували. Причин цього — безліч, — пояснив знайомий медичний психолог, але є й суб’єктивні. Лідерів завжди — одиниці, решта — в межах їхнього впливу. Наприклад, ватажок незлюбив і, користуючись своїм впливом у групі, безжалісно відсік того, кого не сприймав. Це, природно, явище тимчасове, але дуже хворобливе. Низький статус у колективі, як правило, викликає підвищену тривожність, серйозно і надовго пригнічений настрій. Юнацька групівщина сувора і жорстка. Вчасно захистити свою «забраковану» дитину — обов’язок близьких. Всі методи гарні: переведення до іншої школи, спорт і ще раз спорт, по можливості подарунки. Шукайте, в чому він хороший або дуже хороший — дайте можливість хлопчикові повірити в себе. Змужніння — обов’язково ланцюг певних розчарувань, але психологічна корекція в дорослому житті нерідко потрібна саме ображеним, а отже, озлобленим, недооціненим, а інколи недолюбленим, тим, хто не вміє, програючи, одночасно вибудовувати свій майбутній успіх... Буває це і через те, що їх постійно з кимсь порівнювали, формуючи не найкраще почуття — ревнощі. Можливо, примітивно пов’язувати побутове хамство дорослої людини з помилками в дитинстві, але, як життя показує, зв’язок все ж досить міцний. У зрілому віці чоловік часто, коли дуже погано, пориється в пам’яті і намацає в спогадах рятівну підтримку. На жаль, далеко не в усіх. Може, хами виростають з недолюблених, з тих, у кого довга зима в душі.
Навіть у здорових і впевнених у собі чоловіків — безліч страхів. Їхня природа зрозуміла досвідченим лікарям, тонким фахівцям, а мій співрозмовник, все спростивши, вивів поведінкову формулу, яка пояснює багато вчинків. Звучить вона так: секс — сильніший за голод, голод — сильніший за страх, страх — сильніший за секс.
Щоправда, чужий досвід — як чоловік, що вже був у вжитку. Це парадоксальне порівняння зробила одна літня медсестра, яка багато чого побачила за своє життя. Вона ще додавала до свого порівняння, що спочатку хочеться викинути, а потім, відмивши і пожалівши, не гріх і скористатися. Вона добре знала, що жінці потрібен чоловік, а чоловікам — жінки, що чоловіки хочуть гуляти, але вони хочуть і додому. Той, хто зможе це зрозуміти, зрозуміє все про чоловічу природу багатьох. Гулякам нелегко врівноважити ефектний сексуальний послужний список і прагнення мати дружину, сім’ю, будинок. Врешті-решт — навіщо чоловікові свобода? Звичайно, аби її втратити, в найбільш вдалому випадку, придбавши найважливіше — кохати і бути коханим.
Передчуття весни з погляду андролога, медичного психолога однозначно — весна максимально оголює хвороби. Наприкінці зими людина — хороша здобич: пристосовницькі реакції організму ослаблені, вони, найчастіше, відступають перед потужною атакою. Втома тіла, скромність бажань, нездужання. Гармонізувати особистість може якесь конкретне лікування, але не тільки. Додавання здоров’я — ось що важливо. Взимку ми сумуємо за цілющим сонцем, зеленню, ласкою весняного повітря. Енергетика бажає підживлення. Пара є далеко не в усіх. Інколи проста задушевна розмова допомагає людині позбутися власних проблем, а не варитися в них. Багато хто залишається самотнім з причин, які можна усунути. Будь-яка захопленість — книгами, любов’ю до тварин, каменів, рослин — улюбленою справою — все це важливі кроки до гармонізації життя.
До речі, грубіянять зазвичай люди не дуже щасливі, розгармонізовані, це вже точно. Крижане серце зустрічається не лише у казкового Кая, але, переконана, і хам мріє про безлімітне життєве щастя. Тільки, ймовірно, нікому не хочеться замерзнути поруч із таким.
Ще одне дивацтво помітила. Вже березень пришкандибав, а у вітринах дорогих і не дуже магазинів ще стоять новорічні ялинки, що виглядають нині безглуздо, при повному параді. Вони вже давно з холодного минулого, штучно карамелізують зиму, не допомагають «взяти свою ногу», тобто намацати своє приховане захоплення від того, що ось-ось обійме нас весна, з її хвилюючими недомовками, з її тонким провокаційним ароматом. Це як невивчений урок, який знову хочеться вивчати.
