У розпал літньої спеки, яку ми ще не забули, вишня так швидко дозрівала, що довелося встановити пильний нагляд за садом, — тут вже трусити, там ще хай засмагне. Найкращі — соковиті, найсолодші, але обов’язково в міру з кислинкою, відбирала для майбутніх зимових вареників.
У кожного на святковому столі є улюблені страви, але не пам’ятаю, щоб хтось відмовився від вареників з вишнею під Новий рік. Начебто дуже проста страва, але щоб тісто вийшло і тоненьким, і таким, що вміє тримати удар від фруктової кислоти, — тут навик потрібен. Інакше вийде розмазня. До речі, в дитинстві з подругою ми якось вирішили здивувати дорослих і взялися ліпити вареники. Вийшло якесь лахміття. Ми не розгубилися і, перемішавши його просто з вишнями з літньої маминої заготівки, посипавши цукровою пудрою, з’їли із задоволенням. Було дуже смачно, і чомусь ми сміялися без зупинки. Мама потім довго шукала, куди поділася банка з вишнями без кісточок. Тоді ми не зізналися. Через багато років, навчившись готувати за правилами, вже пригощала домашніми варениками, за які не соромно.
Сиджу якось спекотним дачним днем під деревом і вже не одну годину звільняю вишні від кісточок. Справа начебто необтяжлива, але яка довга! Сиджу і жалію себе: ось і сама стала тіткою у форматі 3D — дурепа, дурепа, дурепа. Кому це потрібно возитися в таку спеку, що, без вареників не можна обійтися? Худнути треба, а не про тісто мріяти. Чимала посудина поступово наповнювалася кісточками, якими потім пригощатимуться птахи. Звісно, є хитромудрі прилади з нової техніки і для цього вічного процесу. Вони, напевно, розв’язують проблему вмить, але у мене її немає, та й не потрібно. Собі не зізнаючись, примудрялася отримувати навіть задоволення. Адже думала про вареники, про той момент, коли поставлю на стіл велику, старовинну, нарядну від наївних кольорів миску, придбану спеціально для цього дійства колись на Сінному (у нас теж був чудовий блошиний ринок, та ось вже років з двадцять там пустир). Всі ахнуть, вже добре до цього моменту закусивши.
«Вареники», — зітхнуть хором, в очікуванні задоволення. Вишні без кісточок, пролежавши до зими в морозильнику, тільки й чекали, аби їх швидше перемішали з цукровою пудрою. Вони миттєво заграли ароматами, кокетливо демонструючи винний присмак, що невідомо звідки з’явився. Останнє йде ніби само собою. Досвідчені господині, звісно, знають, що приготування вареників з ягодами вимагають знання деяких нюансів. Початківці ще можуть не знати, і вареники вийдуть, як у мене з подругою в дитинстві, схожі на кашу.
Добре провареною, ніжною, не сухою і не жорсткою вийде оболонка з тіста, якщо вливатимемо в борошно гарячу воду. Для вареників з ягідною начинкою використовуємо лише жовток. Замішуємо тісто зі звичайних складових: пшеничного борошна, води, солі, жовтка. Частину необхідного борошна — в миску і влити 50 мл окропу. Після охолодження цього невеликого шматочка тіста додати решту борошна. Знадобиться три склянки борошна, жовток, 1/2 ложки солі, 3/4 склянки води і ще 180 г борошна. Тісто має бути середньої густини і обов’язково після замісу постояти 20 — 30 хвилин під льняною серветкою. Все інше просто — розкочувати завтовшки 1 — 1,5 мм і розрізати на квадратики 5х5 см. У кожен покласти не більше однієї чайної ложки вишень і зліпити гарненько.
Тепер, коли прийшов грудень, точно розумію, що в ту спеку саме про це й думала. Адже дивно — вареники з вишнями можна ліпити і влітку, й восени, але для мене лише новорічні найбільш відверті, зрілі. Здається, й сама вишня мріяла скоріше виплигнути з морозильника і хай хоч хвилини, але пожити своїм вишневим життям, відчувши свою привабливість, насолодившись власною значущістю.
Багато разів, зустрічаючи з сім’єю Новий рік на лижах в Ясинях, колись цей рецепт і прихопила. Ще звідти привезла рецепт глінтвейну. Їх існує безліч, кожен свій нахвалює. Люблю ж саме цей і вже заздалегідь починаю згадувати, що необхідно для приготування напою купити. У нас на Новий рік вдома завжди пахло і ялинкою, і глінтвейном. Головне, звісно, спеції. Мені знадобиться кориця, гвоздика, мускатний горіх. Обов’язково додам ваніль, хоча в класичному рецепті її немає. Перевіряю список: червоне сухе або столове вино вже чекає своєї години. Трохи коньяку або рому докупаю (більше люблю ром, у нього «крутий характер»).
Розігріти алкоголь — дрібничка, найважливіше, ще раз повторюся, — спеції. Вони забезпечать інтригуючу драматургію напою, додаючи і насолоду, і користь. Гвоздика полегшить дихання при бронхіті, позитивно вплине на зір. Прекрасно поєднуючись з корицею, підсилить антиоксидантну дію. Особливо цінною є суміш кориці та меду за рахунок чудової властивості знижувати рівень холестерину і навіть ваги. Глінтвейн з радістю поєднає всі ці природні ласощі, знайшовши неповторну пікантність. У закарпатській колибі колись переписала такий рецепт: влити в спеціальну посудину (підійде і звичайна каструля) 750 мл червоного вина, 300 мл рому, 300 мл води, додати 300 мл меду, 600 г цукру. Все це перемішати зі спеціями — паличкою кориці, шматочком мускатного горіха, гвоздикою і кардамоном (за смаком), але не більш як 20 штучок. Закип’ятити і розлити гарячим, обов’язково процідивши.
Від себе як від шефа — в кожну ємність для глінтвейну кладу вишню зі свого саду, запрошуючи й її до святкового столу.
Адже сад у багатьох давно став членом сім’ї, отже, й місце йому знайдеться.
Тост з глінтвейном завжди по-особливому гарячий, і йому вдається надати авторського забарвлення будь-якому найпростішому побажанню. Головне, аби воно було щирим.
Наприклад, такому: час для щастя — зараз, місце для щастя — тут!
