Російський президент Володимир Путін фактично поставив ультиматум США: хочете продовжувати ядерне роззброєння, скасовуйте санкції проти РФ. Зокрема, він підписав указ про припинення дії міжурядової угоди з США про утилізацію збройного плутонію. Як випливає з тексту указу, це було зроблено внаслідок «недружніх дій» США. У Держдуму президентом внесено законопроект, в якому відновлення співпраці ув’язано з тим, щоб США скасували «акт Магнітського», зняли санкції, введені проти режиму Путіна через анексію Криму та війну на Донбасі, і навіть компенсували втрати Росії від них.
Демарш російського лідера викликав серію різких заяв провідних американських політиків. «Якщо президент Путін вважає, що він може залякати Сполучені Штати, він глибоко помиляється», — попередив один з керівників комітету з міжнародних відносин Конгресу демократ Елліот Енгел.
Конгресмен-республіканець Ед Росс звинувачує адміністрацію Обами в тому, що порожні попередження з її боку лише переконують Володимира Путіна, що його ніхто не має наміру зупиняти.
Тим часом Девід Кремер, колишній помічник держсекретаря США, співробітник інституту Маккейна, вважає небезпечним демарш Кремля, який свідчить про те, що Володимир Путін діє, виходячи з помилкового уявлення про вседозволеність.
«ЦЕ — ЛИШЕ ПРОДОВЖЕННЯ ПОЛІТИКИ ЗАЛЯКУВАННЯ ЗАХОДУ»
Володимир ОГРИЗКО, керівник Центру досліджень Росії, екс-міністр закордонних справ, Київ:
— Мені здається, що Путін продовжує свою звичайну лінію, яка називається шантаж Заходу. При цьому він вибирає для цього спеціально теми, які є чутливими для Заходу. Ядерна зброя — це те, проти чого дуже активно і послідовно упродовж своїх років при владі виступав Барак Обама. Для нього ядерне роззброєння було темою номер один його зовнішньополітичної доктрини. Він намагався підштовхнути світ до того, щоб ядерної загрози стало менше.
І ось з боку Путіна йде зрозуміла відповідь — отримуйте цю загрозу в більшому форматі. Адже неконтрольований збагачений плутоній це, справді, загроза, це нові ядерні боєголовки з наступним результатом.
Я вважаю, що це — лише продовження політики залякування Заходу, яку Москва проводить упродовж останніх двох з половиною років. І якщо Захід на це не відповідатиме, то значить, будуть отримувати нові способи чергового шантажу. Зараз один із них ми бачимо.
Добре, що США реагують на це і говорять про нові санкції на зразок українських. Це означає, що нам треба ще трохи почекати і список продовжиться. І тут важливо побачити, як на це відреагують наші європейські партнери і чи вони до цього долучаться.
Що стосується призупинення переговорів між США і Росією щодо вирішення сирійської кризи. Я вважаю цей крок США запізнілим. І всього цього жахіття в Сирії можна було б уникнути, якби американці одразу два з половиною роки тому, коли йшлося про хімічну загрозу з боку режиму Асада, відреагували адекватно. На превеликий жаль, цього не сталося. Фактично американці дозволили Росії увійти в Сирію, яка почала робити те, що вона робить зараз. І це була надзвичайно велика помилка американців. Тепер вони за це розплачується. З іншого боку, я бачу у цьому позитив, на прикладі Сирії вони після України ще раз підтримали підтвердження: з таким партнером, як Росія, спілкуватись не можна. Всі її обіцянки — це порожній звук. Так що з точки стратегії це теж позитивний результат.
Я дуже сподіваюсь, що перші висновки в Україні щодо останніх дій Росії буде зроблено в четвер на засіданні Верховної Ради. Я маю на увазі те, що депутати поставлять на голосування питання про скасування безвізового режиму. А я дуплетом пропонував би розірвати дипломатичні відносини з країною-агресором. Ми повинні називати речі своїми іменами.
«ПІДТРИМУВАННЯ ВІДЧУТТЯ МІФОЛОГІЧНОЇ ВІЙНИ ЗІ СВІТОМ СТАЄ ГОЛОВНИМ СПОСОБОМ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ»
Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, незалежний журналіст, Москва:
— Насправді все це треба оцінювати в контексті подальших подій. І не думаю, що це можна назвати ультиматумом, тому що я слабо вірю, що США виконуватимуть хоча б одну з вимог, які висунув Путін.
Це не стільки ультиматум США, скільки, з одного боку, знервована реакція на очевидний провал спроб Росії розміняти Україну на Сирію, повернутись у повноцінну світову спільноту. Зрозуміло, що ця стратегія значною мірою провалилася. Хоча із Росією щодо Сирії вели переговори, але ясно, що Москві не вдалося досягти фундаментального перелому на свою сторону. Та головне, що нові вимоги Путіна спрямовані на внутрішню публіку. Оскільки наразі виникла ситуація тотальної конфронтації і модно говорити про холодну війну 3.0. напередодні президентських виборів у Росії, які з великою вірогідністю можуть бути достроковими і відбудуться 2017 року, не чекаючи березня 2018 року.
Мені здається, що все це треба розглядати як черговий спосіб в умовах якнайглибшої економічної кризи, що зберігається, й очевидної політичної безвиході мобілізувати населення.
Що стосується ситуації з технологічної точки зору, то вона була доволі патовою. Договір так був влаштований, що фактично перебував у стані підвішеності. Він був де-юре, але не діяв де-факто. Важливо зрозуміти, що Росія хоче вийти в односторонньому порядку з договору, який де-факто і практично не реалізовувався. І на це б не звернули такої уваги, коли б не такі дивні мотивувальні положення виходу з нього. До речі, запропонований законопроект стане одним із перших, який розглядатиме нова Держдума, що приступає до роботи 5 жовтня. І в цьому теж є символічний ефект.
По-перше, такий хід Путіна треба розглядати як сигнал-реакцію на оприлюднення голландської доповіді щодо МН-17. Адже заява Путіна з’явилась одразу після цього. Є відчуття, що в Москві не чекали, що ця доповідь навіть в обтічній формі вказує, що Росія стає відповідальною за те, що у світі вважається очевидним державним злочином. Адже на наступний фазі голландського розслідування буде вказано причетних до пуску з БУКу і постане питання, хто віддав наказ.
По-друге, Путіну треба підтримувати в обивателя відчуття того, що Росія, як і раніше, велика держава, яка протистоїть світу і якій не дають жити. На тлі економічної безвиході, в яку зайшла Росія, підтримування відчуття міфологічної війни зі світом стає чи не головним способом управління державою. Це стає технологічним прикладним способом контролю влади за ситуацією в країні.
