Глава Чечні Рамзан Кадиров перетворився сьогодні, напевно, на головну мішень для російської позасистемної опозиції, обійшовши з цього погляду самого президента Володимира Путіна. У цьому випадку Рамзан Ахматович відповідає опозиціонерам повною взаємністю, не лише демонструючи повне до них презирство, що виразилося, зокрема, в тортометанні в главу ПАРНАСу Михайла Касьянова, а й прямо погрожуючи лідерам опозиції фізичним знищенням. Опозиціонери до цих погроз ставляться абсолютно серйозно, й не лише через публікацію Кадировим відео, де він ніби дивиться на того ж Касьянова через оптичний приціл снайперської рушниці. У лавах опозиції, та й взагалі в Росії, думаю, ніхто не сумнівається, що Кадиров безпосередньо стоїть за організацією вбивства єдиного харизматичного опозиційного лідера Бориса Нємцова, демонстративно здійсненого 27 лютого 2015 р. у самісінькому центрі Москви, на півдорозі між Кремлем і Болотною площею.
А ось далі починається саме те, заради чого, як виглядає, вся ця операція з «лиходієм Кадировим» як головним монстром позасистемної опозиції Кремлем і затіяна. Значна частина опозиції, зокрема й глибоко шанований мною Андрій Піонтковський, який через статтю про Кадирова піддався переслідуванням і вимушений був покинути Росію, вважає, що або Кадиров організував убивство Нємцова на пряме замовлення й розпорядження Путіна, або, що здається цим людям імовірнішим, усунув опозиціонера, оскільки, завдяки своїм зв’язкам у путінському оточенні, мав підстави вважати, що президентові це буде приємно.
Особисто я вважаю, що насправді всі принципові рішення як з приводу відносин Росії і Чечні, так і з приводу тих чи інших опозиційних лідерів або чиновників, що просто проштрафилися, на кшталт колишнього керівника РУСАДА Нікіти Камаєва, який так недоречно зібрався видати на Заході книжку про російський допінг, приймає не Рамзан Ахматович, а Володимир Володимирович. І вся гра — що з подіями довкола вбивства Нємцова й арештом посланих Кадировим безпосередніх виконавців замаху, що з кадировськими погрозами іншим російським опозиціонерам — цілком і повністю зрежисована кремлівською адміністрацією і піарниками. І Кадиров у ній — хоч і важливий, але цілковито підпорядкований гравець, що слухняно виконує роль «злого слідчого», на тлі якого сам Путін має виглядати в очах опозиціонерів «добрим слідчим» і меншим злом.
І своєї мети Кремль фактично добився. На тлі критики Кадирова опозиційними політиками й нечисленними опозиційними ЗМІ критика самого Путіна очевидним чином відійшла на другий план. А заразом подібна комбінація дозволяє зняти з президента безпосередню відповідальність за вбивство Нємцова. Піонтковський пише, що високопоставлені російські силовики щиро ненавидять Кадирова, оскільки через нього їх позбавили чеченської годівниці, що через Кадирова між російськими військовими і Путіним поглиблюється конфлікт і мало не намічається розкол, що, мовляв, через кадировське всевладдя в Чечні може статися військовий переворот. А Чечню, мовляв, треба від Росії терміново відділяти, бо інакше Путіну доведеться починати третю чеченську війну, щоб відновити контроль над кадировським халіфатом.
Боюся, що російські опозиціонери в черговий раз видають бажане за дійсне. Ніякого конфлікту між Путіним і військовими не було й немає, ні з питання Чечні й Кадирова, ні з якихось інших питань. Незадоволеність Кадировим і кадировцями висловлюють хіба що які-небудь майори й підполковники, і особливо відставні. Вони ображаються, що вчорашні бойовики, яких вони колись не добили, сьогодні при владі, а вони, російські офіцери, позбавлені тих нехай невеликих гешефтів, які вони мали, коли були в Чечні. Що ж до генералів з великою кількістю зірок на погонах, то вони ніколи особливо не переживали з приводу того, що Чечня віддана на відкуп Кадирову. Чечня для них ніколи не була головною і єдиною годівницею. У них корупційних можливостей і без неї вистачає. І скидати Путіна через Кадирова генерали не збираються і навряд чи коли-небудь зберуться.
Ось і один з лідерів опозиції Ілля Яшин представив доповідь про Кадирова і Чечню, яку Рамзан Ахматович люб’язно опублікував за кілька годин до офіційної презентації й зневажливо назвав «болталогією». Це щоб показати, що всі опозиціонери у нього під ковпаком і в разі необхідності будь-хто з них легко може повторити сумну долю Бориса Нємцова. У доповіді Яшина стверджується, що нібито змінити керівництво Чечні в політичних умовах, що склалися, практично неможливо. Фінансові можливості і силовий ресурс роблять главу Чечні фактично незалежною фігурою з широкими можливостями для маневру. У разі політичної кризи на території Росії Кадиров, спираючись на свої ресурси, може боротися за владу на федеральному рівні й навіть проголосити незалежність Чечні й вийти зі складу Росії, заразом «прихопивши частину територій сусідніх регіонів».
Здається, це не дуже вдала спроба взяти Путіна «на слабо». Яшин розуміє, що якщо опозиція закликатиме Путіна до відставки Кадирова, ефект буде лише зворотний. А так, раптом Путін схоче довести, що йому зовсім не слабо, й дійсно змістить ненависного Кадирова. Тільки ці чудові мріяння ні на чому не базуються. Одразу після публікації доповіді Кадиров, ніби заперечуючи Яшину, заявив, що вважає свою місію на посту Чечні виконаною й не знає, чи переобиратиметься на новий термін. Усе це нам добре знайомо з пушкінського «Бориса Годунова»: «Народ еще повоет да поплачет, Борис еще поморщится немного, Что пьяница пред чаркою вина, И наконец по милости своей Принять венец смиренно согласится».
І Путін, і Кадиров чудово розуміють, що Кадиров на чолі незалежної Чечні без російських грошей і зброї протримається при владі лічені місяці. Про можливість захоплення ним влади в Росії годі й казати. І ніякої іншої фігури, окрім Кадирова, у Путіна в Чечні немає. Тому або Кадирова залишать на його посту, або призначать маріонеткового президента, повністю Кадирову підконтрольного, як колись президент Медведєв при прем’єрові Путіні. Свого часу, в перші роки після вбивства Ахмата Кадирова, в Чечні теж був інший президент, але хто сьогодні пам’ятає його ім’я? Так, демократичній владі треба буде відокремити від Росії колишні колонії — північнокавказькі республіки, але це завдання не завтрашнього й навіть не післязавтрашнього дня.
