Усе почалося з моди, в середині 1970-х. Ще підлітком лондонець Філ Стронгмен (1960) був дизайнером футболок для бутиків «вуличного одягу» Acme Attractions та Boy. В коло його друзів входили учасники тоді ще початкуючих, а згодом культових панк-рок-груп «Секс Пістолз» і The Clash, а також такі знаменитості, як модельєрка Вівьєнн Вествуд та її чоловік — менеджер «Секс Пістолз» Малкольм Макларен, рок-зірки Джо Страммер і Бой Джордж.
З початку 1980-х Філ працював менеджером рок-групи, будівельником, ді-джеєм, журналістом, фотографом. Його книжки «Кокаїн» (1997), «Джон Леннон і файли ФБР» (2003), «Pretty Vacant: історія панка» (2007), «Металева скринька: історії PiL Джона Лайдона» (2007) і «Джон Леннон: життя, часи й убивство» (2010) присвячені історії контркультури й перекладені шведською, іспанською, японською та хорватською. Перша повнометражна документальна стрічка Філа Стронгмена має назву Ex Pistols’ Secret History: Dave Goodman Story (2006), однак відомість йому приніс другий фільм — Anarchy! Mclaren Westwood Gang (2015), так само присвячений панк-руху й названий продюсером Майклом Уірінгом «Апокаліпсисом сьогодні» документальних арт-фільмів».
Третій фільм Стронгмена «Києв незламний: Україна відроджена» (2017) — історія сучасного мистецтва України після Майдану. Дійовими особами фільму є нове покоління наших художників, фотографів, скульпторів та музикантів, серед яких Влада Бучко, Роман Мінін, гурт Panivalkova, Володимир Шуваєв, Юрій Резніченко, Сергій Шауліс, Саша Вітер, Убік Литвин та Назгуля Шукаєва. Фільм, знятий у традиційній манері поєднання кліпу, інтерв’ю та репортажу, виграє за рахунок інформативності й неприхованої симпатії автора до своїх героїв і до України загалом.
Ми зустрілися невдовзі після київської прем’єри «Києва незламного».
ЛОНДОН — УКРАЇНА
— Отже, чому британський кінорежисер зацікавився Україною?
— Першопричина мого приїзду — намір зняти короткометражну драму. В підсумку я після суперечки з командою вирішив: «Ні, цікавіше — культурний вибух, що стався завдяки революції». Адже дивовижно, як революція, котру почали студенти й художники, скинула настільки жорстокий уряд. Україна завжди була культурним центром, а після Майдану вона ще більше зросла в мистецтві. Ця енергія повинна бути зафіксована.
— Герої «Києва незламного» відносно невідомі. Чому ви обрали саме їх?
— Так, мабуть, треба було б запросити Кличка чи «Даху Браху». Але я не люблю очевидних рішень. Коли я зацікавився «Секс Пістолз», вони мали не більше 25 прихильників. Я хочу показати різних людей, переважно молодих, яких мало хто знає навіть у Києві, але вони роблять велику роботу. Мені цікавіше спіймати цю молодість, зафіксувати їхній дух до того, як вони стануть відомі.
— Яке ваше найбільше враження про українську революцію?
— Дивовижно, що це сталося. Це трохи схоже на Париж у 1968-му або на Лондон у 1970—80-х. І ще я вражений тим, що Київ — дружнє, безпечне місто. Якоюсь мірою тут безпечніше, ніж у Лондоні. І якість музики — хтось співає англійською, хтось українською або російською, але я сприймаю мелодії, аранжування — блискуча. Це привілей — познайомитися з усіма цими людьми. А той факт, що війна триває, що Путін хоче її продовжувати, думаю, надає цьому фільму геополітичного значення.
— До речі, про геополітику. Який образ України існує в Британії?
— Сьогодні, думаю, ситуація розвернулася. Британія стає більш дружньою до України. Один провідний член парламенту з Шотландії недавно приєднався до телеканала Russia Today і вже має неприємності, йому кажуть: «Ти проститутка! Як ти можеш так робити?!» Думаю, що це змінилося минулого року. Так, занадто повільно, але в політичному плані Англія завжди повільна. Ми починаємо розуміти, що це величезний рух молоді, яка робить дивовижні творчі речі, а також що політично та мілітарно Україна захищає європейську цивілізацію.
— Ви вже показували фільм у Лондоні?
— Ми провели безкоштовний показ в одному сквоті. Прийшло багато глядачів — британці, німці, французи, і вони були вражені, не знали, що війна все ще триває: «Чи ж не було там Мінської угоди? Хіба це не скінчилося?» А ще глядачам дуже сподобалися ваші митці, що нечасто відбувається в Лондоні.
— То де для вас проходить межа між політикою та мистецтвом?
— Я все ще відкриваю цю лінію. Сподіваюся, що відіграю певну роль. Вона може бути політичною чи неполітичною, це залежить від того, чи є мистецький бік гарним. Якщо подивитися на нацистське мистецтво в Німеччині наприкінці 1930-х, то це просто пародія. Тож тоді хороше мистецтво означало виступ проти фашизму, проти сталінізму. Вважаю, що й зараз хороше мистецтво — хоча світові митці й кажуть «політика не для нас» — не може ігнорувати те, що відбувається тут, у вашому місті, у вашій країні.
ПОКИДЬКИ
— Друга частина моїх запитань стосується панк-року й панків. Чи були ви справді розгнівані молодими людьми, чи це свого роду спектакль?
— Це все одразу. «Секс Пістолз» — підробка, що стала реальністю. Малкольм Мак Ларен мав трьох хлопців у групі, а потім сказав: «Чому б вам не взяти Джона Лайдона (вокаліст «Секс Пістолз». — Д.Д.)?» Вони його зненавиділи. Нормальний менеджер прогнав би його, а Малкольм сказав: «Ненавидите? Чудово!» Це було дуже креативно. Панки в середині 1970-х не просто купували одяг, а моделювали його самі, кріпили значки, булавки. Люди з 75-доларовими джинсами випали з моди. Це значущий момент, адже підлітки не мали грошей. Запанував принцип DIY — Do It Yourself — «зроби сам», який передавав послання: «Хай цей безлад залишається як є». Також це стосувалося поліції, яка не любила тих, хто вирізнявся, а ми таким чином віднайшли спосіб сказати: «Ідіть під три чорти!» Так що без гніву теж не обійшлося.
Це був своєрідний наймасовіший мистецький рух від часів дадаїзму. Ми раптом відчули власну важливість. Чому нас сприймали так серйозно? Люди завжди надмірно реагують. Повертаючись до України — якби Янукович не послав «Беркут», щоб побити студентів 30 листопада, можливо, його правління тривало б далі. Повторюся: в певному сенсі відчувається схожість між нашим явищем і творчою спільнотою Києва. Я думаю, що це зростатиме, і з часом стане менш творчим, бо тут буде багато туристів, які приносять гроші, але також завдають певної шкоди. Так воно зазвичай стається.
— Цікаво, що ви згадали про дадаїзм, бо я маю ідею про те, що «Секс Пістолз» — це проект Макларена, який базується на його ситуаціоністському досвіді, а ситуаціонізм (лівий рух, що вважав творчу молодь суб’єктом революції, й спричинив масові заворушення в Парижі в 1968 р. — Д.Д.) напряму походить від леттризму (група у Франції, що прославилася гучними мистецькими провокаціями в 1950-х. — Д.Д.), який у свою чергу походить з дадаїзму. Тож «Секс Пістолз» — частина багаторічної традиції радикального мистецтва.
— Так, це мало місце. Малкольм розповів мені, що одного разу засновник ситуаціонізму Гі Дебор подзвонив йому й сказав, маючи на увазі God Save the Queen: «Дякую за те, що зробили мою пісню номером один». У певному сенсі це правда. God Save the Queen була найпопулярнішою піснею в Англії, хоча ВВС не включила її у свій рейтинг, бо мала б тоді показати її по ТБ.
— А ви погоджуєтеся з твердженням Лайдона, що «Секс Пістолз» покінчили з рок-н-ролом?
— Скоріше вони не змогли його зберегти. Він уже вмирав. До 1976 року рок-н-рол став беззубим старим. В будь-якому разі, на мою думку, найвпливовіші рок-групи всіх часів — «Бітлз» і «Секс Пістолз». Були й інші, як «Пінк Флойд», але вони не породили тисяч послідовників. Ось чудова особливість біт-стилю — раптом кожен у Британії став рокером; лише в Ліверпулі існувало понад 400 груп. Те ж саме стосується панку й «нової хвилі»: всі, кого ти знав, опинились у якійсь групі. Це пов’язано з новими можливостями. Адже тоді хлопці й дівчата, які навчалися в університеті, працювали на будівництві або деінде, думали: «Я робитиму цю справу все життя». І ось з’являється така річ: «Тобі не потрібно добре грати на гітарі, просто спробуй, спроба — це вже успіх». Таке чудово почути, коли ти молодий. Це дуже вивільняє душу.
— Що зніматимете далі?
— Я все ще хочу зробити драматичний фільм про світ, де християнство не виникло, і в правління Януковича сталася історія з молодою жінкою, яка безпричинно завагітніла, та хлопцем, який ніколи не спав із нею. Я протестант, хоч і не дуже хороший, але якщо ви перечитаєте Новий Заповіт, то зрозумієте, що там є історія двоюрідних сестер: одна, дуже багата, народжує Івана Хрестителя, а друга, її двоюрідна сестра Марія, народжує Ісуса Христа кілька місяців потому.
Інший фільм більш документальний, і його легше зібрати докупи. Він має оповідати про містичні корені України, про всі ті речі, котрі люди на Заході сприймають як польські чи російські — дівчата з квітами у волоссі, певні напої та одяг, які насправді є українськими. Мій батько казав мені, що Україна та Росія різні, хоча й були частинами Радянського Союзу, тому я це знав, але я не знав, що, наприклад, Київ існував задовго до заснування Москви. І козацька історія мене заінтригувала. Це має бути фільм про сучасну Україну, але він показуватиме її давнє коріння.
ЩАСТЯ
— Наостанок, зйомки «Києва незламного» — що це був за досвід, усе ж таки?
— Із цим фільмом сталося так багато цікавих речей. Для мене як документаліста ваші революція та війна — мрія, що здійснилась у страшний спосіб. З другого боку, Всесвіт був на нашій стороні. Може, нам пощастило. Але кожен є ковалем свого щастя, і в цьому фільмі є так багато збігів. Я думаю, що все це матиме вплив, і через десять — двадцять років люди озирнуться і скажуть: «Вау! Це чудова сцена! Ми мали бути в Києві в 2014, 2015, 2016, 2017 роках і побачити це — побачити цих митців, коли вони були молодими». Тому я можу почуватися щасливим.
