ЗМІНА ЛАНДШАФТІВ ПАМ’ЯТІ
В новітню історію України місто Сєвєродонецьк увійшло завдяки двом з’їздам (2004 та 2008 років), ініційованим Партією Регіонів, під час яких поміж іншого обговорювалися ідеї сепаратизму і лунали заклики створення окремих автономних республік у складі України, в чому неважко побачити праобраз сучасних псевдодержавних утворень. На цьому тлі ідея ГО «Центр мистецтв «Арт-простір» провести Книжкову толоку саме в Сєвєродонецьку виглядає не лише як робота в рамках загальноукраїнського тренду із децентралізації літературного процесу, а й як спроба змінити ландшафти пам’яті і, як наслідок, майбутнє регіону.
Подібно до попередніх толок у Маріуполі та Слов’янську, захід відбувався за фінансової підтримки Агентства США із міжнародного розвитку USAID та активної участі волонтерів та місцевих небайдужих громадян. Деякі з них, як Анніка Мироненко, вже брали участь у Книжковій толоці в Слов’янську і приїхали підтримати ініціативу і в сусідній області.
КНИЖКА ЯК КУЛЬТУРНА АЛЬТЕРНАТИВА
У Сєвєродонецьку відбулися три помітні культурні події: Сєвєродонецька книжкова толока, відкрита генеральна репетиція опери «Дон Жуан» в постановці німецького режисера Торстена Келле та виступ «95 кварталу» на головному майдані міста. Ясна річ, остання є культурною хіба що у лапках, але судячи із кількості відвідувачів, масова культура поки що вперто перемагає культуру як таку. І не лише в провінції.
В тому, що інформація в провінції розповсюджується досить повільно, часто проходячи повз потенційну цільову аудиторію, Сєвєродонецьк не є унікальним. Ситуація, коли, з одного боку, люди відчувають брак культурних заходів, а з іншого, не помічають їх, є досить типовою. Цьому сприяє і відсутність відповідної інфраструктури в маленьких містах, і інерція мислення — факт, що в твоєму місті, де не було масштабних літературно-книжкових подій за всі роки незалежності, відбувається Толока, ще потрібно перетравити.
Тож не доводилося дивуватися, що ввечері останнього дня Книжкової толоки, нагадаємо, що захід проходив у вихідні дні, коли стендові учасники вже спаковували книжки, помітно було приплив відвідувачів, які жалілися, що не встигнуть купити потрібне, — люди нарешті довідалися, що в місті щось відбувалося.
ОБНАДІЙЛИВА СТАТИСТИКА
Менше з тим, за два дні Сєвєродонецької книжкової толоки в Міському палаці культури відбулося 57 заходів, в яких взяли участь 50 митців і які відвідало 1800 осіб. Свої книжки представило 15 видавництв: «Смолоскип», «Навчальна книга «Богдан», «Книги – ХХІ», «Discursus», «АССА» та інші. Важко судити, чи є ці цифри добрими показниками, але, до прикладу, в Слов’янській книжковій толоці взяло участь вдвічі більше митців, але відвідувачів було значно менше — лише 800 осіб.
При цьому характер попиту мав свої особливості. Так, наприклад, більшість любителів друкованого слова сприйняла Толоку здебільшого як книжковий ярмарок. На подіях за участі авторів відвідувачів було небагато. І тут картина досить передбачувана: найменше людей було на поетичних подіях, трохи більше — на зустрічах із прозаїками, найбільше — під час не власне літературних заходів: показу стрічки «Невидимий батальйон», вистави «На межі» театру-студії ім. Антоніо Гауді та подіях із музичною складовою. Варто відзначити, що майданчики із активностями для дітей обидва дні Толоки користувалися неабиякою увагою маленьких мешканців Сєвєродонецька та їхніх батьків.
Те, що відвідувачі надали перевагу ярмарковій частині, бо книжка — більш зрозумілий матеріальний об’єкт, ніж дискусія, і часто не знали, хто до них приїхав, свідчить про те, що в Сєвєродонецьку (і не лише в ньому) люди більше відірвані від літературного процесу, гірше в ньому орієнтуються, а запит на певних авторів, книжки чи теми в них поки що не сформовано. Хотілося б, щоб до наступної Сєвєродонецької книжкової толоки організатори встигли вивчити громадську думку, провести відповідні опитування, аби місцеві мешканці активніше брали участь у власне літературній програмі Толоки. Якщо книжки будь-якого українського видавництва можна замовити, скажімо, «Новою поштою», то вірогідність того, що автори подолають відстань у 15-16 годин (це лише з Києва) і доїдуть до Сєвєродонецька, є значно меншою. В той час як живе спілкування зазвичай є дієвішим для будування діалогу, руйнування стереотипів і роботи з майбутнім.
ЦІКАВІСТЬ ДО УКРАЇНСЬКОЇ КНИЖКИ Є
Водночас і на стендах видавництв відчувалася певна дезорієнтація і розгубленість. Видно, що люди не знають ані спеціалізації видавництв, ані їхнього асортименту. Тож часто-густо фантастику питали у видавництв, які спеціалізуються на дитячій літературі, а дитячі книжки у тих, хто видає класику. Особливо потішило запитання «а чи є у вас який-небудь гумор» на стенді видавництва «Смолоскип», на що його представники не розгубилися і запропонували вірші Вано Крюґера.
Попри те, що організатори не висували мовних обмежень до українських видавців, на ярмарковій частині були присутні лише книжки українською. При цьому серед відвідувачів був запит і на книжки російською. Воно і не дивно, враховуючи мовні особливості регіону. Дивує інше — чому видавці російськомовних українських авторів, які зазвичай менше присутні на книжкових ярмарках, не скористалися нагодою представити свою продукцію, адже всі витрати із пересилання та транспортування книжок Толока брала на себе.
В цілому майже всі стендові учасники Сєвєродонецької книжкової толоки відзначали, що цікавість до літератури в Сєвєродонецьку є, книжки люди купують добре. Особливим попитом користувалася дитяча література та книжки, присвячені темі війни, АТО, кіборгам. Люди часто питали їх на стендах різних видавництв, що свідчить про бажання вийти із зони невидимості, осмислювати події сьогодення і працювати з травмами.
Загальна тенденція Сєвєродонецької книжкової толоки — цікавість до знаних авторів (як серед класиків, так і серед фантастів) і увага до книжок, дотичних української історії. Так, наприклад, читачі звертали увагу на Василя Симоненка на стенді видавництва «Смолоскип», але проходили повз молоду поезію та вірші Володимира Свідзінського, чиє прізвище для них було менш відомим. Така ситуація знову ж таки є типовою не лише для Сєвєродонецька та провінційних міст, а взагалі свідчить про необхідність публічних лекцій в рамках фестивалів і толок та необхідність заповнення лакун у культурному контексті.
Лише за одним прецедентом проведення Сєвєродонецьку книжкову толоку неможливо ані хвалити, ані критикувати. Організатори, митці, волонтери, активісти зробили спробу намацати культурний ґрунт на луганській землі, і ця ініціатива знайшла відклик — запит на українську книжку та цікавість до літератури серед місцевого населення є. Люди, які живуть досить близько від кордону з Росією та всього лише в 30 кілометрах від фронту, не хочуть почуватися відірваними від загальноукраїнського культурного простору. І якщо книжкові толоки в Сєвєродонецьку, Слов’янську, Маріуполі та, можливо, інших містах Донбасу стануть постійними подіями, це не лише змінить літературну мапу України, а й дозволить українському Сходу нарешті вийти з культурної ізоляції, що спостерігалася протягом усіх років Незалежності, й через культуру інтегруватися в загальні процеси розвитку України.
