Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Музичні пошуки та експерименти

У Національній опереті вперше поставили «Севільського цирульника» Дж. Россіні
19 квітня, 2017 - 10:31
ФОТО АНАТОЛІЯ ФЕДОРЦІВА

Це один із найскладніших та найвідоміших творів світової оперної класики і перша масштабна опера, яку представили на великій сцені театру. Постановники створили динамічну виставу, в якій переплітаються традиції та сучасність. Це було вкрай непросте завдання, якщо взяти до уваги, що у творі Дж. Россіні превалюють музичні закони організації оперної дії. Драма була лише приводом для демонстрації віртуозної майстерності концертно-ігрового стилю і обмежувалася набором типізованих персонажів, положень, сюжетних ситуацій.

Незважаючи на те, що свого часу операм Россіні пророкували швидке забуття, сьогодні його музика надзвичайно популярна у світі. Геній маестро пронісся світом, як комета. До моменту тріумфу сімнадцятої опери — «Севільський цирульник» — композитора знала вся Європа (вперше опера була поставлена на сцені римського театру «Арджентіна» 20 лютого 1816 р.). До речі, твір був написаний композитором у рекордно малий термін —  дванадцять днів (за іншими даними — два тижні). Національна оперета також поставила своєрідний рекорд — велику повнометражну постановку було здійснено за два з половиною місяці. У виставі беруть участь солісти, оркестр, хор, балет. За цей час були виготовлені декорації, майже 150 сценічних костюмів (художник — Олена Левченко). Усі вони складні, з багатим декором. Костюми першого акту вирішені в стилі бароко (ХVІІІ ст.), але зі збереженням національного колориту завдяки культурі «махо» (болеро, мантильї, пейнети, купа мережив та декор). У другому акті — світ сучасного гламуру. А між ними вирують (на роликах та котурнах) введені режисером Богданом Струтинським символічні персонажі. Це люди-тіні, яких виконують артисти балету, одягнені в чорні костюми зі стразами. «Люди в чорному» — це своєрідна пластична плазма, яка доповнює дії головних героїв, допомагає їм і розкриває їхню внутрішню мотивацію. До того ж у виставі багато пластичних спецефектів (балетмейстер Вадим Прокопенко), над якими доводилося працювати окремо не тільки з артистами балету, а й зі співаками (бо дія тісно пов’язана зі складним вокалом, і співаку це сполучення має бути комфортним!). Надзавданням вистави було створення безперервного руху, який полонить увагу глядачів.  

«Опера — один із найумовніших жанрів, але це дає свої плюси, — говорить режисер-постановник вистави Богдан Струтинський. — У рамках цієї умовності будь-який символ у сценічному втіленні сприймається акцентовано. Також надзавданням постановки було відтворити в жанрі опери динамічну дію, властиву драматичному театру. До того ж сучасний театр — це завжди інтрига, несподіванка, гра з різними стилями, які нанизуються на єдиний смисловий стрижень, другий план, який виникає внаслідок «надсюжетів», що поглиблюють зміст твору, роблять його наближеним до сьогодення»...  

У постановці  дует Розіни та Фігаро вирішений як цікава сцена приготування Розіни до майбутнього весілля. У конфлікті Альмавіви та Бартоло ключовими словами стали «ви зі мною йдете війною» — актуальна тема для України. На сцені з’являється символічна карта, а колони-декорації, наступаючи на «військо», примушують скласти зброю. Відома арія-наклеп, яку виконує дон Базиліо, примусила режисера вивести наклеп у певну філософську категорію: це не просто брехня, це людська підлість, уособлена в історії конкретними іменами і мільйонними доносами, це зруйновані долі сотень тисяч людей, це частина нашої історії...       

Диригент Сергій Голубничий зізнався після прем’єри, що «найскладнішим в опері «Севільський цирульник» було витримати шалений темп, закладений автором і в сольних номерах, і в непростих ансамблях. Кожний співак мав постійно відчувати в собі внутрішню пульсацію, бо навіть миттєва її втрата могла вибити учасника із загальної музично-сценічної картини».

Добре приймала публіка Сергія Авдєєва в ролі Фігаро. Прекрасна вокальна форма та безперервна рухливість персонажа створювали гарний симбіоз справжнього музичного театру. Серед виконавців опери слід відзначити Галину Грегорчак-Одринську (Розіна), яка має чудове лірико-колоратурне сопрано, культуру фразування та звуковедення, прекрасну техніку і акторську майстерність. Підкорив публіку і Анатолій Супрун (дон Базиліо), і Ігор Тихомиров (Бартоло). Обидва баси — молоді та перспективні артисти.  А героєм вечора став Анатолій Погребний, який виконував партію Графа Альмавіви з... переломом руки. Ось таким непростим, але дуже успішним виявився дебют актора в Національній опереті України. 

Треба зазначити, що шалений темп музики Джоаккіно Россіні якнайкраще відповідає темпу, в якому сьогодні працює Національна оперета. Так, під час підготовки «Севільського цирульника» театр паралельно готував ще дві прем’єри,  колектив виїжджав на гастролі, представляв нові міжнародні проекти, не кажучи вже про виступи у поточному репертуарі. Наразі запускається в роботу нова постановка оперети «Ханума» Гії Канчелі, а також театр готується до проведення двох міжнародних форумів — Другого фестивалю «Карпатський простір», що відбудеться на травневі свята в Івано-Франківську, та V Міжнародного фестивалю опери, оперети, мюзиклу «О-фест», а гостей Євробачення запросять на гранд-концерт.

Яна ІВАНИЦЬКА
Газета: 
Рубрика: