«Певна втома від України насправді існує. Навіть попри те, що вона збалансовується зростаючим усвідомленням небезпечної гри Росії проти Європи. Гібридна війна, реформи (зважаючи на повільність їхнього проведення) є майже невидимими фактами, їх важко зрозуміти. Україна повинна докладати більше зусиль, щоб запровадити в життя і просувати дух та цінності Майдану. Інакше європейці, зокрема й ті з них, хто найбільше симпатизує Україні, почнуть думати, що повторюється провал другої помаранчевої революції і що вони повинні бути обережнішими у своїй підтримці»
Пропагандистська стрічка Поля Морейри «Україна: маски революції», яка з’явилася в ефірі французького Canal+ на початку лютого, спричинилася до гострих дискусій не лише в Україні, а й в самій Франції (див. матеріал «Спецоперація a la francaise» у № 19-20 від 5—6 лютого ц.р.) Французький філософ, професор університету Париж ІІ Філіп де Лара був одним з тих, хто одразу виступив з об’єктивною та гострою оцінкою фільму. Про реакцію медійного та інтелектуального середовища Франції на скандальну стрічку, а також про ефективні інструменти просування в Європі альтернативного бачення подій в Україні — читайте у розмові Філіпа де Лара з «Днем».
— Мсьє де Лара, французька медіа-спільнота доволі активно відреагувала на фільм Поля Морейри. На вашу думку, це свідчить про зростання інтересу до України, чи обурення французьких журналістів радше спричинив сам факт порушення професійних та етичних стандартів на Canal+?
— І те, й те. Той факт, що фільм грубо маніпулює інтерв’ю та відзнятим матеріалом значною мірою очевидний, на рівні етичного і професійного обґрунтування. Але є ще дещо: перебільшення сили і впливу радикальних націоналістів, твердження Морейри про те, що всі вони є фашистами, нацистами, антисемітами тощо, порівняння добровольців на Донбасі з озброєними «бойовиками». Все це мало бути спростовано людьми, які знають Україну і знайомі з ситуацією там після Майдану. Що й було зроблено доволі переконливо. Звичайно, деякі люди готові вірити в ці фантазії, деяких непоінформованих цей фільм, може, і переконав. Водночас реакція медіасередовища була майже одностайно негативною (за винятком хіба окремих блогів, відомих своєю відданістю «Новоросії»). Загалом, на мою думку, фільм Морейри мав здебільшого позитивний ефект — він спричинився до дискусії, яка дозволила внести ясність у деякі питання, щодо яких раніше могли бути сумніви. Більшість французів, які цікавляться європейською політикою, не вірять Путіну і російській версії української революції — мовляв, вона була спричинена і таємно контролюється ЦРУ та місцевими фашистами. Водночас у них все ще можуть виникати сумніви, французи залишаються вразливими до фальшивих повідомлень, оскільки точної та актуальної інформації про Україну часто не вистачає. Діє принцип «диму без вогню не буває»: навіть якщо вони усвідомлюють, що така пропаганда — це здебільшого брехня, яка тягнеться ще з часів старої радянської інформаційної війни проти української незалежності, все одно виникає сумнів — чи не має зернини правди в цій історії. Не впевнений, чи можемо ми говорити про початок повернення України на перший план, але фільм Морейри — це безсумнівно нагода розвіяти деякі, на жаль, все ще поширені упередження.
«АНТИЛІБЕРАЛЬНА ТА АНТИАМЕРИКАНСЬКА ІСТЕРІЯ СТАЛА МОСТОМ, ЯКИЙ ПОЄДНАВ РАДИКАЛЬНИХ ЛІВИХ ТА ПРАВИХ»
— Галя Акерман в інтерв’ю «Дню» висловила припущення, що фільм може бути спланованою спецоперацією агентів Кремля, які використали необізнаність Морейри щодо подій в Україні. Ви згодні з такою оцінкою? Завдяки чому стала можливою поява цієї стрічки на доволі авторитетному каналі?
— Вочевидь, якщо хтось поливає Україну брудом синхронно з Кремлем, це не може бути лише випадковістю. За радянських часів комуністичні пропагандисти ідеально засвоїли мистецтво таких подвійних інформаційних кампаній — коли одночасно використовувався очевидний зухвалий PR (через посольства, друзів СРСР тощо) і приховане промивання мізків за допомогою визнаних засобів масової інформації. Морейра — це не прокремлівський пропагандист, а радше корисний ідіот. Він належить до крайніх лівих, які захоплюються теоріями змов. Їхня цілком виправдана гостра критика негативних наслідків глобалізації трансформується в параноїдальну ненависть до капіталізму, Сполучених Штатів, і на сліпу поблажливість до всіх ворогів Західного світу, навіть якщо йдеться про криваві режими. До слова, у фільмі є дехто навіть гірший за «українських фашистів» — це пані Вікторія Нуланд, появу якої Морейра намагається використати як доказ того, що революція на Майдані була організована і керована ЦРУ. Позиція популістських крайніх правих партій, які виступають проти ЄС (і спонсоруються Кремлем), багато в чому співпадає з точкою зору крайніх лівих — таким чином антиліберальна антиамериканська істерія стала мостом, що поєднав дві крайнощі... Вочевидь, Морейра не мав достатніх попередніх знань про Україну. Те, що він вирішив працювати сам, не проконсультувавшись з експертами, свідчить про його марнославство і недобросовісність. Він став несвідомим, але слухняним поширювачем російської пропаганди.
— Нещодавно ви зазначили, що бачення України в Європі, й зокрема у Франції, дещо покращилось, за винятком Нідерландів. Про що йдеться? На вашу думку, ми не можемо говорити про певну втому від України?
— Рішення про проведення референдуму за (чи радше проти!) Угоди про асоціацію України з ЄС мало в Нідерландах руйнівний ефект. Європейські інституції зустрілися з наростаючим невдоволенням суспільства, спричиненим їхньою нездатністю впоратися з кризою біженців і високим рівнем безробіття. Але у Франції, на відміну від Великобританії чи Нідерландів, цей гнів не заходить настільки далеко, щоб вимагати виходу з ЄС або взагалі його розпуску. Важливо розуміти, що «Національний фронт», популярність якого у Франції спричинена популістськими заявами та невдоволенням щодо традиційних партій, все ще наштовхується на невидимий бар’єр через свою антиєвропейську і анти-ЄСівську програму. Нині вони намагаються змінити її таким чином, щоб завоювати нових виборців, не втрачаючи старих.
Що стосується вашого другого запитання, певна втома від України насправді існує. Навіть попри те, що вона збалансовується зростаючим усвідомленням небезпечної гри Росії проти Європи. Гібридна війна, реформи (зважаючи на повільність їхнього проведення) є майже невидимими фактами, їх важко зрозуміти. Україна повинна докладати більше зусиль, щоб запровадити в життя і просувати дух та цінності Майдану. Інакше європейці, зокрема й ті з них, хто найбільше симпатизує Україні, почнуть думати, що повторюється провал другої Помаранчевої революції, і що вони повинні бути обережнішими у своїй підтримці — щоб залишитися у дружніх стосунках з наступним Януковичем... Вибачте мені за цю грубість — це, звичайно, не моя особиста позиція, але вона існує й має вагомі або принаймні зрозумілі передумови.
«ТУРИЗМ І МИСТЕЦТВО ДОПОМОЖУТЬ ЄВРОПЕЙЦЯМ ЗРОЗУМІТИ УКРАЇНУ»
— Кілька місяців тому, коли ми з вами обговорювали реакцію французьких ЗМІ на виступ Президента Порошенка на кліматичній конференції в Парижі (див. матеріал «Французькі медіа не критикували Порошенка» у №222 від 4 грудня 2015 року), ви зазначили, що чи не найбільшою проблемою є неефективна робота прес-служби Посольства України у Франції. Чи покращилась їхня робота за цей період? На вашу думку, які інструменти можуть бути найбільш ефективними з точки зору просування альтернативного бачення подій в Україні?
— Посольство України у Франції знову у грі! Вони роблять чудову роботу за допомогою обмежених ресурсів. Однак дипломати, які і українська діаспора — це лише допоміжні знаряддя. Вони не можуть бути основним інструментом для поширення кращого бачення України. Все залежить передусім від фактів на місцях, а також від здатності України пропагувати себе не лише через офіційні і традиційні канали, але й завойовуючи інтерес та повагу бізнесменів, інтелігенції, митців. Більше людей повинні подорожувати до України — це надзвичайний досвід. Сам я вперше переконався у величі та стратегічній важливості цієї країни саме тоді, коли вперше приїхав сюди на початку 2013 року. Водночас в Україні мають відбутися більш видимі досягнення — в економіці, судочинстві, боротьбі з корупцією та люстрації.
