Думка критиків про його твори коливалася з небувалим ефектом. Його називали першим радянським генієм і водночас звинувачували у всіх смертних гріхах. Йому давали найпрестижніші премії і зацьковували до неможливості щось писати. На прем’єрах зал, стоячи, приймав його твори, а у пресі його називали «антирадянським» композитором і формалістом.
Протягом року у різних залах світу музиканти присвячували концерти Дмитру Шостаковичу. Не винятком був Київ. На базі Національної музичної академії України відбулася Міжнародна науково-практична конференція, присвячена творчості Д. Д. Шостаковича. Почесною гостею та учасницею стала дружина композитора — Ірина Антонівна Шостакович, яка не була у Києві вже більше 30 років...
В музичних творах Шостаковича — велика кількість музичних ідіом, калейдоскоп масок. Його музичні тексти здатні зрозуміти слухачі лише підготовлені. Та й статті Дмитра Шостаковича у засобах масової інформації сьогодні читаються по-новому. Майбутнім дослідникам ще доведеться з’ясувати, які з цих статей та виступів відбивають справжні погляди композитора, а які були підказані з вагомою аргументацією «так треба». Музикознавці відверто називають газетну мову композитора зіткненням словесних масок — чужого та авторського слова. Чуже слово запропоновано офіційним партійним жаргоном; це звичайна риторика сталінських років, однак подана Шостаковичем чи то у «високому», чи у пародійному, часом кострубатому стилі. Авторське слово, що стоїть поруч, теж раптово змінюється самопародіюванням. Мозаїка словесних масок, де «чуже» та «своє» часом нерозрізнені, робить сьогодні публіцистику Шостаковича надто гострим читанням.
Тоталітарний режим відбився і у свідомості музичних критиків. Тож, однією з генеральних тем нинішньої конференції була тема музикознавчої рефлексії. Саме автори рядків 1970—1980-х років переглянули свої роботи і по-новому оцінили і поставилися до творчості Дмитра Шостаковича. За два дні наукової конференції прозвучало багато доповідей, серед яких були і роздуми над невідомими автографами Д. Шостаковича (Ольга Дігонська, Москва), і розповідь про роботу над виданням «Дмитро Шостакович. Сторінки життя у фотографіях». Справді, сьогодні багато про що може розказати фотографія. Подивитися хоча б на титульну сторінку програмки конференції. На багатьох портретах у композитора такий погляд, що «хотілося обійняти його, пожаліти, але я не посміла, бо переді мною був САМ Шостакович», — писала у мемуарах відома співачка Галина Вишневська. Лише одна фотографія, на якій музикант посміхається. Але і це фото знакове — сумна і точна візуальна характеристика внутрішнього стану: вуста сміються, а очі болісні, напружені, зосереджені. Хто пам’ятає Шостаковича, каже, він завжди так дивився — чи то під час роботи, чи просто за дружньою бесідою. Йому наче весь час чогось не вистачало. Міг посеред розмови вибачитись і піти до кімнати, щоб записати раптові музичні думки. Весь час був у пошуку, прислухався до самого себе.
Тож, одними з найцінніших доповідей конференції були есе людей, які співпрацювали, бачилися з Дмитром Шостаковичем. Серед них — спогади першої в Україні виконавиці партії Катерини Ізмайлової — співачки Євдокії Колесник; композитора Мирослава Скорика. Бік виконавського мистецтва був висвітлений і ракурсом співтворчості композитора з видатним співаком — Борисом Гмирею, для голосу якого Д. Шостакович написав «П’ять романсів на слова Євгена Долматовського» у 1954 році. Конференція завершилася прослуховуванням архівних записів співака у музеї-квартирі Б. Гмирі з коментарями голови Фонду Б. Гмирі Ганни Принц...
У підручниках давно вже визначають Шостаковича «класиком», проте досі не вщухають дискусії щодо його творчості. Музикознавці продовжують критикувати його твори так, як класиків — не сміють. І якщо композиторам Джузеппе Верді та Жоржу Бізе критики «дозволяють» вільне ставлення до першоджерел під час написання опер, то Шостаковичу цим самим докоряють. А ще кажуть, що про геніальні твори не сперечаються. Хоча насправді зовсім навпаки. Тільки геніальні твори справді здатні викликати запальні дискусії — такі, як у випадку з творчістю Шостаковича. Адже ці твори істинні, а розуміння істини, як відомо, народжується в суперечках.
