Ім’я Маріон Дьонгофф маловідоме в Україні. Проте у світі воно прогриміло ще після закінчення Другої світової війни. Ця відважна жінка, уродженка шляхетного роду зі Східної Пруссії, осягнула ціле століття. Зі свого дитинства вона пам’ятає часи ще Вільгельма ІІ, а відійшла в інший світ, уже перетнувши межу двох тисячоліть, не доживши до свого сторіччя лише декілька років. Це журналістка, котра в гітлерівські часи виступала проти націонал-соціалізму й одразу висловила свою думку про нікчемність фюрера та його ідей. Її не злюбили в рідному ж франкфуртському університеті, а коли 1945 року Східну Пруссію зайняли радянські війна і не було жодного виходу, їй довелося втікати... шість тижнів на конях. Таким був її шлях до Гамбурга. Випадково чи ні, але графиня потрапила у новостворений тижневик Die Zeit, нині один із провідних у німецькому медіа-ландшафті.
Так розпочалось її друге життя — життя публіцистки, котра об’їздила багато гарячих точок світу, чудово зналася на Африканських проблемах, була особисто знайомою не лише з німецькими канцлерами, а й із Нельсоном Манделою, Махатмою Ганді та Джавахарлом Неру, листувалася з Карлом Ясперсом, спілкувалася з Маркузе та Адорно... Маріон Дьонгофф працювала в тижневику Die Zeit протягом 55 років до кінця свого життя — спочатку як журналіст, потім як редактор відділу, згодом як головний редактор та видавець. Вона писала провідні статті, так звані Leitartikel, які розставляли акценти в журналістиці. Її ім’я стало моральним авторитетом у повоєнній Німеччині.
Чому? Тому що у часи розчарування, занепаду та економічних криз, коли суспільство і людина скочувалися додолу, вона не припиняла говорити про цінності. У час, коли економіка була грою catch-as-catch-can (вхопи, скільки зможеш), графиня висунула концепцію «цивілізованого капіталізму». А головним її болем і темою життя було примирення між Сходом та Заходом. Вона мала бути поруч, коли Віллі Брандт ставав на коліна у варшавському гетто й вибачався за злочини нацизму. Що б вона сказала зараз, коли на межі Сходу та Заходу вибухнула війна? Парадоксально, ще 1996 року у своїй промові у Дрездені вона висловила дуже актуальні сьогодні речі: «Що буде з Росії? Чи загрожують Сходу нові небезпеки?». Про цю непересічну жінку, справжню леді у «старій» німецькій журналістиці, «Дню» вдалося поспілкуватися з її учнем і послідовником, котрий після смерті графині заступив її на місці редактора, а свого часу був міністром оборони Німеччини — Тео Зоммером.
— Графиню Маріон Дьонгофф вважають однією з найвидатніших журналісток повоєнної Німеччини. Ви були з нею дуже довго знайомі. Розкажіть, із чого розпочалась ваша історія, як ви познайомилися?
— Вона знала мого професора в Тюбінгені (саме там я вивчав історію та політологію) і запитала його, чи може він порадити кого-небудь, хто міг би працювати в газеті Die Zeit. І професор порекомендував мене. Потім ми зустрілися, і вона сказала: «Ну, то приїжджайте в Гамбург». Я так і зробив. Тоді вона була ще не головним редактором, а редактором відділу політики. А коли 1968 року вона стала головною редакторкою, то я став заступником редактора. І до її смерті ми працювали разом.
— На вашу думку, яку роль графиня Маріон Дьонгофф відіграла в німецькій журналістиці?
— Вона була гранд-дамою (Grande Dame) німецької журналістики. Завдяки тому, що мала ясні судження, була дуже прагматичною, писала просто і зрозуміло. Графиня мала мужність висловлювати власну позицію, а також мужність переглянути свою позицію. Спочатку вона цілком виступала за те, щоби східні території, які тоді були польськими, повернути Німеччині. Вона повільно поступилася, дійшовши до думки, що любов до Батьківщини — це любов без володіння.
У неї було декілька провідних тем. Перша — німецький опір проти Гітлера. Вона була знайома з багатьма, хто організовував змови проти Гітлера. Кожного року 20 липня, в день нападу на Гітлера, вона писала величезні передові статті про опір, про позицію. Таким чином вона, власне, робила публічним світогляд опору та опозиції проти Гітлера.
Другою її темою було примирення між Німеччиною та Польщею, між Сходом і Заходом. Тому вона виступала за політику пом’якшення напруженості Віллі Брандта. Також вона прагнула примирення між чорним та білим, наприклад із Південною Африкою. Вона часто там бувала. Вона завжди писала, що апартеїд не має права на існування.
І третьою темою був цивілізований капіталізм. Цю ідею вона висловила ще у своїй дисертації. Вона була проти диких спекулятивних угод, проти того, що люди з грошей роблять гроші. Вона вважала, що гроші мають з’являтися внаслідок роботи, завдяки праці, а не спекуляціям. Це були три головні теми її життя, які виходили з її уявлення про цінності. Вони створили їй ім’я в журналістиці.
— Які цінності вона обстоювала?
— У неї були прусські цінності, і вона була обдарована здатністю їх захищати. Графиня виступала за чесність, скромність та виконання своїх обов’язків. Це була її шкала цінностей. І багато людей у часи змін вважали їх вражаючими.
— Із текстів про Маріон Дьонгофф складається враження, що вона завжди була дуже серйозною і майже ніколи не сміялася. Як було насправді, у буденному житті?
— Вона дуже серйозно сприймала журналістику. Але в приватних розмовах вона могла бути дуже смішною. Маріон Дьонгофф охоче пила шнапс (це східнопрусський напій) і могла радісно розповідати різноманітні історії та сміятися з іншими. Вона була не лише східнопрусською графинею (усміхається).
— Графиня зробила німецьку журналістику сильнішою. А які, на вашу думку, головні проблеми в сучасній німецькій журналістиці?
— Хороше запитання. Проблемою сьогодні є те, що в сучасному, занадто складному та непрозорому світі майже неможливо щось розгледіти. Увесь час, коли графиня працювала в Die Zeit, світ здавався простішим. Був конфлікт між Сходом і Заходом, був переділ Німеччини та Європи, але людина знала, по який бік їй бути. Це був також час економічних потрясінь, у тому числі для німецької економіки, але після них все повернулося на свої місця. А нинішній світ зовсім інший. До певної міри, через це й займатися журналістикою стало складніше. Тому що відбувається глобалізація. Тепер у журналістиці значно більше проблем. Раніше був східно-західний конфлікт, холодна війна. Нині ж є тисячі маленьких воєн та конфліктів між державами, різних відхилень від норми. Те, що відбувається в Сирії...
Іншим аспектом є економізація. Коли нині в Китаї знижується економічний ріст, то й у нас, у Німеччині, ми маємо проблеми. І ми досі постійно на шляху пошуку рішень на виклики світу. Інший фактор, який, звичайно, тісно пов’язаний з пресою, — це комп’ютеризація та інформаційні технології. Дедалі більше стає охочих читати новини з айпадів, аніж із паперової газети. Die Zeіt є винятком, бо ми маємо найвищі наклади. Ми маємо також онлайн-редакцію. Але якщо брати загалом, це великий виклик. Як мотивувати читача платити за онлайн-продукт? Багато видань мають із цим проблеми, бо не зуміли зрозуміти зміни. Також раніше головні редактори щороку відкривали нові корпункти в інших країнах, а нині — навпаки, бо це занадто дорого. Пристосування до нового «світу он-лайн» стає дедалі складнішим.
— Також маються на увазі цінності в журналістиці. Якби Маріон Дьонгофф була жива, що, на вашу думку, вона сказала б про нинішню ситуацію в журналістиці?
— Вона залишалася б вірною своїм цінностям. І можливо, намагалась би боротися з наслідками багатьох економічних криз, починаючи від Lehman Brothers до європейської кризи. Це кризи, спричинені банками та безвідповідальною торгівлею. Вона спробувала б зробити так, щоби в цих кризах застосовувалися старі цінності. Цю ідею вона сформулювала в концепцію «цивілізованого капіталізму».
— Графиня Маріон Дьонгофф була прихильником примирення між Сходом і Заходом, а також підтримувала східну політику (Ostpolitik — політика примирення Сходу і Заходу, європейських країн з країнами колишнього Радянського Союзу, яка тривала за правління Віллі Брандта та Вальтера Шеєля з 1969-го до 1989 року). Але тепер ситуація інша, і Росія веде себе по-іншому. Під час війни в Україні чи є можливим примирення?
— Треба не полишати спроб. Якби графиня була зараз із нами, то вона, безумовно, засудила б анексію Криму Росією. Незважаючи на те, що це складний регіон, що там є і турецьке коріння, і те, що півострів довго належав Росії. Але вона не припиняла б діалогу. Ми не схвалюємо, але й ми не повинні припиняти цей діалог, ми маємо розряджати ситуацію і, врешті-решт, досягнути якогось результату. Це я можу годинами розмірковувати про те, що б вона написала чи зробила. Але я не можу знати цього напевне. У будь-якому разі, ми мусимо дотримуватися своїх принципів, але також мати змогу захищатися. За часів холодної війни вона казала: «rusten und reden», тобто озброюватися і говорити. Не вплутуватися в конфлікт, але не впадати в сомнамбулізм, думаючи лише про вугілля. Не полишати спроб знайти порозуміння.
P. S. За можливість поспілкуватися з Тео Зоммером — подяка фонду Zeit, зокрема керівнику комунікаційної програми Фрауке Гаманн, а також міжнародній журналістській програмі імені графині Маріон Дьонгофф (IJP).
