ЩОДЕННИК

6 жовтня

Останнім часом все менше довіряю календарю. Що там звіряти? Якщо дозрівають яблука — розумію, що літо догорає й невдовзі настане пора стожарів. Коли шибки пратиме холодний дощ, вмовлю себе сприйняти листопадову пору, як подарунок долі, ба’, небес. Коли дорогу до рідного села замете хурделиця, почну лаяти зиму за те, що не пускає мене на гостину до матері. А вже як потечуть слабкі струмки, веснію душею — знову настане тепло, оживе все, а з ним — і я.

...Сьогодні небо наповнилося гусячим гелготанням. Стояла й слухала, ніби пісню. Швидше, молитву — за буття. Подумалось: «А вже осінь». А потім: «Котра уже?» Сама собі ж: «Та вже й з ліку збилася». Не люблю рахувати весни-осені за календарем...