30 листопада
Пусто і бездиханно. Пустота повністю заповнена чужими турботами і проблемами, тому твоїй монохромнiй порожнечi залишається тільки задихатися від власного безсилля. Вдень ти байдуже споглядаєш чужу дійсність, а вночі — чужі сни (під чужими зірками, в чужому ліжку). Ти дивишся чужими очима, думаєш чужими словами. Якби при цьому ти тратив чужий час, а то ж свій, та ще так бездарно і безплідно.
Ти складений з безлічі різних людей, майже не знайомих між собою. Вони з’являються якось безладно і непередбачувано, повністю заповнюючи твій світ своїми турботами і снами. Потилицею ти відчуваєш їх жадібне дихання, всім тілом здригаєшся від їх жадання, та все- таки знаходиш сили втримувати їх всіх разом. Переконані в своєї вибраності, вони всі вважають себе єдиною цінністю і виправданням твого життя, руйнуючи і без того хитку цілісність твого єства. І твій осколковий світ дробиться все більше, повторюючись у власних відображеннях, а час все швидше обертає твій калейдоскоп видінь та ілюзій. І коли цей строкатий колаж зливається в суцільне каламутне місиво і здається, що тобі вже все одно (хоч перелякане серце судорожно намагається пригадати ритм загубленого пульсу), десь на дні тебе проростає благословенна тиша зупинки. І забуваєш своє останнє питання: для чого?
