3 жовтня
Гюнтер Грасс ще у «Бляшаному барабані» відзначив, що українця не можна сильніше образити, як сказати на нього, що він росіянин. Українець готовий викинути з човна будь-кого, хто на таке наважиться. Треба визнати, що це правда. Надто у русифікованому Берліні, коли потрапляєш у студентську групу, що складається переважно з росіян, з якими говориш російською, а сам при цьому вчився у Росії. У такій ситуації боїшся попросту зникнути, тобто перестати бути собою. Відтак захищаєшся, замість «На здоровье» говориш «Будьмо», постійно наголошуєш на тому, що ти з України, а не з Росії. Я так себе й поводила, хоча помічала, що коли ми йдемо гуртом з кнайпи, ми однаково не завважуємо на тротуарі велосипедних доріжок, а потім жахаємося велосипедистів, що мчать із шаленою швидкістю. Любимо куштувати один у одного страви, порушуючи особистий простір і перетворюючи звичайний обід на інтимний процес. Ми страшенно сваримося на семінарах, але саме через це стаємо близькими друзями. А потім я купувала обід у продавця з російським акцентом і зупинилася перед вибором — заговорити з нею російською або говорити німецькою. А потім обрала російську і раптом отримала знижку на 30 центів! Українського в мені від цього не поменшало, в мене просто стало на одну прихильну людину більше, а значить я виграла, а не програла.
