27 березня
Половину імен і прізвиськ у Москві я почула вперше. Мені не йдеться про ймовірних Нато, Натію, Іруліко або Тею, скоріше про абсолютно неймовірних Алуа, Амру, Аюну і Акмарал (це якщо по алфавіту). А як, скажіть мені, не переплутати Акмала з Анаром або Ікбалом? Мою нову манікюрницю звати Ґуля. «Просто Ґуля», — каже вона, хоч це може бути Айґуль, Насґуль, Бахтеґуль, а також Ґульсара або Ґульнара. Коли вимовляєш прізвисько Амриного собаки, треба сказати «Дам» і замість останньої літери просвистіти. Але як, скажіть мені будь ласка, це записати? Або таджик Шохін, літера «х» у його імені таджицькою пишеться як «х з хвостиком», і вимовляється приблизно так: щось середнє між «г» і «х». А спробуйте-но взяти і пояснити усе це під час знайомства! От і каже Шохін усім, що він Шон. Саша — це європейський аналог імені китайця Цюня. Та сама історія з туркменкою азербайджанського походження Олі-Софі. Вона Аліна (а чому не Оля чи Софія?) Але хто вони, ці таджик Шон, китаєць Саша і туркменка Аліна? І що це за таке добровільне відречення від імені? Коли Енхмаа з Монголії сказала, що вона насправді Енхмаа, а ніяка не Емма, мені стало так її шкода, що я нізащо в світі більше не називатиму її Еммою, тільки Енхмоою. Відтепер і навіки. І коли я їй про це заявила, вона довго дякувала. Але за що?
