Чи легко бути соціал-демократом на Львівщині, яка, як багато хто вважає, є ексклюзивною вотчиною націонал-демократів? Як саме, в яких конкретних справах партія має відігравати роль посередника між державою і громадянином, — про це в інтерв’ю «Дню» секретаря Львівського обласного комітету СДПУ(о) Ігоря ШУРМИ:
— Пропоную почати з, так би мовити, ідеологічної «надбудови». На Львівщині дискусія щодо української національної ідеї також актуальна?
— Вважається, що в Україні є націонал-патріотичні, націоналістичні та патріотичні партії. Я не погоджуюсь: не існує монопольного права любити Україну. Національна ідея — якраз та, що була започаткована соціал-демократами ще на початку ХХ століття. Якщо звернемося до Грушевського чи Павлика, то побачимо, що їхньою мрією була побудова держави, яка б поєднувала національну свідомість та соціальну справедливість. Тому хто сьогодні більше, а хто менше любить Україну — це дуже дискусійне питання.
Скажімо, поки воїни ОУН- УПА на законодавчому рівні не визнані, ми вшановуємо їхню пам’ять в гранiті та меморіальних дошках. Це такі постаті як Юліан Гливінський, Анна Максимець, Олена Теліга. Тобто чи вирішиться це питання на законодавчому рівні, чи ні, але для нащадків наша партія у цій площині вже щось залишила.
Нам також часом закидають, що ми «монополізували» Франка. Де це написано? Ми запрошуємо усіх долучатися до цієї справи. А наразі ми дійсно чи не єдині, хто працює над спадщиною поета. Так минулого року ми упорядкували на Личаківському цвинтарі могилу улюбленого сина Івана Франка — Андрія. Це ж залишиться для всіх, а не лише для соціал-демократів. Коли згоріла садиба Івана Франка в Нагуєвичах, наш осередок повністю її відновив, як і експозицію музею та стежку поета.
До нас звернулися праправнуки І.Франка. Сім’ї нащадків І.Франка відключили газ за борг у 8 тис грн. А в родині п’ятеро маленьких дітей. Львівська обласна організація СДПУ(о) допомогла ліквідувати заборгованість і прийняла рішення кожному прапраправнукові виплачувати щорічну матеріальну допомогу у розмірі 1000 грн. до виповнення ними повноліття. На сьогодні розроблено окрему програму підтримки музея Івана Франка у Львові.
— Чимало суперечок зараз точиться навколо ставлення есдеків до мовного питання...
— На нашу думку, мовне питання нерозривно поєднане з проблемами вітчизняного книгодрукарства. Львівська обласна організація СДПУ(о) багато робить для підтримки українського книгодрукарства. За нашої участі було видано багато книг, зокрема, вісник з проблем української термінології, підручник з місцевого самоврядування, дитяча література. Зрозуміло, партія не вирішить проблеми засилля російської книжки, але певними своїми кроками ми загострюємо увагу громадськості на цих питаннях. Наприклад, коли у Львові проходила Шоста конференція з проблем української термінології, ми нею також опікувалися.
Загалом Конституція України гарантує всебічний розвиток і функціонування укранської мови, але забезпечити це сьогодні поки що неможливо, оскільки не прийнято закон ані про українську мову, ані про мову національних меншин.
Якщо ми хочемо, щоб українську мову поважали за кордоном, наприклад у Росії, де лише в Москві проживає 550 тис. українців, щоб вона мала там відповідний статус, ми зобов’язані надати правовий статус російській мові тут. Звичайно, це питання — не рівень обласної організації, але ми на цьому наголошуємо. До речі, коли ми говоримо про правовий статус російської мови, то не йдеться про другу офіційну мову, оскільки немає такого юридичного терміну. За Конституцією України є одна-єдина державна мова — і крапка.
— Доводилося чути таку річ: мовляв, СДПУ(о) — це партія чи «доброчинний фонд»?
— Так, зараз дехто звинувачує нашу партію в тому, що вона стала подібна на благодійну організацію, яка допомагає вирішувати проблеми соціально незахищених верств населення. Але ж іншого виходу немає! Чимало людей в районах, селах, особливо інваліди, сироти, самотні потребують допомоги і не одержують її. Тому СДПУ(о), звичайно, використовує перебування в лавах партії підприємців, бізнесменів, фінансово забезпечених людей.
Водночас ми співпрацюємо з Асоціацією інвалідів. Йдеться не про роздачу «харчових пайків», а про залучення членів Асоціації до спільної роботи. Наприклад, голова Асоціації інвалідів не є членом нашої партії, але парламентська фракція СДПУ(о) надає йому можливість, оминаючи бюрократичний бар’єр, пропонувати доповнення до законодавства.
Ми виходимо з того, що наша партія є державницькою, а тому, перш за все, ставить собі за мету, окрім виконання власної програми, допомагати державі у питаннях, де остання з певних причин не може дати собі ради. Наприклад, Львівська обласна організація реалізує програму під назвою «Я громадянин України», покликану допомогти людям обміняти старі паспорти на нові. Більшість тих, хто цього ще не зробив, — люди старшого покоління, незаможні, бідні, інваліди тощо. Тому ми вирішили їм допомогти. Наразі цей проект призупинено у зв’язку з тим, що надання безкоштовних послуг може тлумачитися як підкуп виборців, але все-таки ми продовжуємо оформляти документи.
— Кого львівські об’єднані соціал-демократи вважають своїми головними опонентами?
— Чесно кажучи, не знаю, хто на Львівщині міг би бути нашим опонентом... Колись була дуже потужною Аграрна партія, але сьогодні, увійшовши в блок, вона певною мірою втратила силу. Це зрозуміло усім, оскільки через оргструктуру цієї партії на Львівщину приходить не київський, а можливо, й далеко не український капітал, а тому не українська мова буде з часом тут панувати...
Рухів на сьогодні, при всій моїй повазі до них, як опонентів вже немає. Комуністи та соціалісти в нашому краї — абсолютно не конкуренти. Тому, коли мене запитують, з ким СДПУ(о) найважче будувати вiдносини, то я відповідаю, що, звичайно ж, із блоками. Але це також не прогнозовано: сьогодні блок є, а завтра його вже немає.
Упродовж двох років, які я працюю в СДПУ(о), я є свідком того, як змінюється політичний і ідеологічний консерватизм галичан. Вже все не так, як колись. Два роки тому я вийшов на вулицю зі значком СДПУ(о) на лацкані, так з мене ледве його не зірвали. Зараз уже всі звикли до нашої троянди, сьогодні можна спокійно проводити опитування серед населення, й багато хто каже, що голосуватиме за СДПУ(о). Можливо, люди розчаровані націонал-патріотичними силами, які, маючи повну довіру населення, не змогли домогтися позитивних зрушень, а ми намагаємося це зробити. Нещодавно виявилося, що соціал-демократичну ідеологію підтримує більш ніж половина населення області, хоча не всі поки що ототожнюють ці ідеї із соціал-демократами об’єднаними.
А взагалі, єдине, що вимагається сьогодні від політиків — це не збурювати й без того наелектризоване суспільство. Вибори — час великих обіцянок, коли люди реагують на найменший порух руки, голови. Тому ми маємо вчитись толерантності і поступливості.
