Для означення людини — організатора процесу (чи то творчого, чи то виробничого) в українській мові є чимало слів. Є слова, семантика яких безпосередньо відтворює чи конкретизує суть діяльності особи, яка обіймає певну посаду, керує процесом. Це — лідер, керівник, начальник, голова, директор, ректор. Хоча кожне слово відтворює певну грань особливості такого процесу, проте за великим рахунком функції керівника подібні, як і однакові вимоги, які ставляться до нього. Але, якими б словами не називався лідер, насамперед, це має бути людина високоморальна, високоінтелектуальна і найголовніше — дипломатична в усіх моментах. Вона, очевидно, повинна мати таку особливість, яка дозволяла б вирізнити її серед підлеглих. Це особлива людина...
Вже канули в історію «керівники- самодури», які вимагали поваги до себе тільки на тій підставі, що вони керівники. Сьогоднішні керівники трішки іншої формації. Більшість із них «дружать» із дипломатією, інша категорія — володіє необхідними уміннями та навичками. Проте для багатьох залишається мрією (для мене — так точно) керівник, в якого можна чомусь навчитися, а деколи — просто «змавпувати».
Особисто я вже тривалий час працюю, і зустрічалися мені різні керівники. Одні були інтелектуально підготовлені, але непрактичні в організаційних моментах. Другим не вистачало знань за профілем, але «брали» вони прекрасними організаторськими уміннями. Були і керівники третього гатунку, які й у фаховому плані програвали, й організатори з них були кепські. Проте вони знали про свої недоліки, і мирно співіснували із сильнішими підлеглими, оскільки не хотіли щораз чути про свої суттєві недоліки. А була четверта група керівників, від яких я на день, принаймні з десяток разів, чула, що він — мій керівник, а я — його підлегла, чула з приводу і без нього, через мої помилки і «для профілактики», як кажуть. Вони, можливо, фахово були підкованішими, оскільки вміло редагували виконані мною доручення. Їх, на щастя, деколи можна було переконати в усьому, якщо на те було в мене бажання. Та бажання, чомусь, не завжди виникало...
Якщо якось групувати керівників залежно від психологічних особливостей взаємовідносин «керівник — підлеглий», то таких груп можна вималювати багато. Проте у кожного підлеглого є максимально наближений до ідеалу тип керівника, і здебільшого всі підлеглі подібні у своєму баченні шефа.
Яким же має бути сучасний керівник? — питання більше, ніж філософське. Очевидно, насамперед, керівник — це людина, на яку можна орієнтуватися. Мені б, наприклад, хотілося, щоб мій керівник був сильною вольовою особистістю. Володів фаховими знаннями, був прикладом у виконавчій дисципліні. Але насамперед, щоб був делікатним, зауваження робив по суті й із максимальною толерантністю, оскільки я не завжди щось не так роблю з умислом. А ще хотілося, щоб мій начальник, запідозривши у мене поганий настрій, поцікавився про причини. Може, настрій зіпсувався через незручності, які спричинили обставини на роботі.
А ще я хочу, щоб мене керівник помічав не тільки через недоліки. Щоб вмів подякувати, не соромився вибачитися, вмів свою неправоту прилюдно виправити. Щоб рахувався із моєю думкою, хотів мою, хай не зовсім геніальну, ідею донести до свого керівництва.
А ще хочу, щоб мій бос був красивий як в переносному, так і прямому сенсі. Діяннями й помислами. Щоб усвідомлював відповідальність перед Богом. І знаннями де-факто був сильніший. Щоб був із гумором і не загострював і без того гострі кути. Одним словом, Людиною.
Багато хочу, скажете. Але ж це все є реальним. Адже я, як і мої колеги, просто живемо на роботі.
А поки що мені лише хочеться, вірніше — дуже-дуже хочеться мати такого керівника. Який би відповідав і визначенню «лідер», і «начальник», і «голова», і «директор». Який би розумів мене і всіляко допомагав. Пам’ятав, що сам був підлеглим, і хтось його запримітив, допоміг йому «вибитися» в люди. Я не хочу тішити себе, що бувають ще гірші. Ні, я хочу, щоб я була найкращою підлеглою у найкращого керівника. Отак.
