Що репрезентує сучасний світ інформації, комп’ютеризації та ліберальних цінностей? Вседозволеності, атракційності, спрощеності? І що являє собою людина в ньому? Для того, щоб відповісти на ці запитання, необхідно визначити саму концепцію, що спричинила появу тих тенденцій, які зараз панують у світі. Безперечно, це лібералізм, але не класичний, а той, в основі якого лежить вигідний принцип «купи-продай», необмежена свобода та моральне банкрутство.
Консервативний спосіб мислення не характерний для епохи модерну. Ця епоха легітимізує свої рішення, не пристосовуючи їх до традицій минулого, не освячуючи їх духовністю та мудрістю праотців.
Чи є нормальним те, що дві третини людства приречені на жалюгідне існування? Хіба в ім’я «прав людини» лідируючі країни — постійні члени Ради Безпеки ООН — майже повністю забезпечують зброєю інші країни? Хто витрачає щороку на рекламу, передвиборчі кампанії та власний імідж космічні кошти, а в той час мільйонами вмирають з голоду діти?
Диктатура ринку та споживацькі інтереси породжують принцип соціального дарвінізму: «скорочують» життя «зайвих» на цій планеті.
Сучасна ліберальна ідеологія надає вирішальне значення відмінності між авторитарно-патріархальною моделлю влади, ключовою метафорою якої є «сім’я» на чолі з деспотично турботливим «батьком», та демократичною моделлю, де відносини між людьми характеризуються як відносини між незалежно-повнолітніми. Це, справді, принципова відмінність, але в ній важливо, як показує нам сучасний досвід, артикулювати також інші моменти, які «безтурботно» ігнорує ліберальна теорія. В сім’ї неможливий геноцид: навіть найбільш деспотичні батьки дітей не вбивають, а карають. Ось чому традиційні монархії не знали геноциду, спрямованого проти власного народу. Модерн познайомив людство з цим новим видом досвіду, і ми вчинили б досить необачно, приписавши його «пережиткам традиціоналізму» — якраз традиціоналізм цього не знав. У посттрадиційному суспільстві влада виступає як технологія, яка розглядає все суспільство як засіб.
Справжні демократичні цінності — не привиди, не міфи і не вигадки хитрих політиканів. Це вза ємовідповідальність суверенного народу як джерела влади та доброчесність і прагнення до його добробуту політиків, які стоять біля керма держави. Відмова від них не просто збіднює життя і позбавляє його смислу — вона неефективна і коштує надто дорого. Особливо в розпалі виборчої кампанії. Це політична помилка.
Сім’я, церква, держава — субстанції, на яких тримається світ. Адже саме служіння їм спричинило духовний злет всесвітньої цивілізації. Актуально звучать слова Емерсона і сьогодні: «Справжнім показником цивілізованості є не ценз, не великі міста, не багаті врожаї — ні, не вони! А людина, яку виростило суспільство».
