«Субтитри і тільки субтитри!» — у матеріалі під такою назвою («День», № 15) харків’янин Євген Зарудний скаржиться, що свого улюбленого артиста Луї де Фюнеса повноцінно може сприймати тільки в «обробці» російського артиста Кенігсона.
З цього випливає, що автор усе своє життя від народження живе в чужомовному для українців середовищі. Якщо судити з допису, автор не визнає, що російськомовні телепрограми з україномовними субтитрами, які ніхто не в змозі прочитати, принижують нашу людську гідність і національну гордість.
На початку 1990-х років, коли вперше почали озвучувати іноземні фільми і серіали, дійсно виходило трохи кострубато, бо багато років українську мову забороняли, за неї переслідували, репресували. Але прийшов час (може, і гроші), і на телеекранах хоч зрідка почали з’являтися кінофільми, телесеріали, озвучені чудовою українською мовою, — «Земля надії, земля кохання», «Пристрасті по-італійськи», «Коломбо», «Жінка з ароматом кави», «Дочка садівника» і багато інших. І це трохи приносить нам моральне задоволення.
А взагалі телебачення в Україні не є українським. Як весь інформаційний простір України, телебачення узурповане антиукраїнськими силами. На телеекранах України постійно «тусується» московська попса. З телеекранів постійно лунають російські пісні, російськомовні жарти, гуморески, каламбури — часто в образливій для українців формі.
Замість того, щоб виховувати патріотів, прищеплювати любов до своєї Батьківщини, до свого народу, рекламувати здоровий спосіб життя, ТБ в Україні чужою мовою рекламує чужу культуру, пристрасті до збагачення, наркоманії, алкоголізму. Не зрозуміло, для кого призначенi субтитри в російськомовних програмах. Українці — талановитий народ і прекрасно розуміють російську мову... І багато якi мови. Субтитри — це прояв цинізму. Це роблять задля того, аби показати свою «великодушність» до українського народу і його комплекс меншовартості...
