Критики назвали її «царицею квітів», а почалося все з троянди. Вона заспівала «Червону троянду» Анатолія Горчинського і вже далі в репертуарі співачки з’явився цілий пісенний «букет». А композитори все несли і дарували їй свої квітучі композиції. Верменич приніс Купріній «Ромашку» і навіть дістав «Квіт папороті». Буєвський зірвав для співачки «Зоряні лілеї», Леонід Вербицький подарував пісню «Жоржини», Жербін — «Конвалії», а Ткаченко «Севастопольские розы». Певно, композиторів приваблював не лише унікальний голос, з якого, власне, і починалася українська естрада, а й любов співачки до природи, квітів і до життя...
Дорога ж до сольної естрадної пісні почалася у Купріної з любові. В Києві мешкав естрадний музикант Юрій Братолюбов, який сьогодні працює в Голівуді. Він був одружений, тому про романтичні стосунки мови не було. Однак, коли саме він промовив: «Валю, тобі б не в хорі співати, а на естраді», ці слова підштовхнули її до дій. «А який кращий в Союзі оркестр» — запитала вона? «Олега Лундстрема» — почула у відповідь, і одразу відбила телеграму до Москви: «Чи потрібна вам співачка? Голос — контральто». Відповідь була однослівною: «Приїжджайте». Після прослуховування Валентина Купріна стала солісткою естрадного оркестру під керуванням Олега Лундстрема.
Московський період життя був бурхливим. Гастролі, численні концерти, зустрічі з цікавими, талановитими людьми. І кожна, бодай миттєва, залишала слід на все життя. Концертні бригади формувалися тоді з артистів різних жанрів. Так, наприклад, Анатолій Папанов у період спільної праці, не пропускав жодного номера Валентини Купріної — завжди стояв за лаштунками, слухав. А потім говорив щось дуже приємне.
І все ж таки Валентина Купріна повернулася до Києва. Стала працювати в джазовому колективі «Дніпро» на чолі з незабутнім Миколою Гриньком та не менш талановитим Ігорем Петренком. Це були справжні тріумфальні виступи. Тоді, в різножанрових концертах більша частина належала мистецтву класичному, академічному, народному. А поруч із оперними виконавцями нерідко Валентина Купріна була єдиною естрадною співачкою. Відомо, що оперні артисти до естрадників ставляться завжди зверхньо. Але Валентина Купріна є винятком. Вона проспівала не один сольний концерт в парі з відомими оперними виконавцями, в тому числі з Костянтином Огнєвим.
Валентина Купріна багато концертувала, робила багато записів до фонду Українського радіо, випускала платівки. У 1972 році співачка підтримала щойно організований Олександром Зуєвим вокально-інструментальний ансамбль «Кобза», випустивши з ним диск-гігант. Працювала і над озвучуванням фільмів. Автор музики до «Захара Беркута» Володимир Губа охрестив контральто Валентини Купріної «містичним». Багато критиків і самих композиторів називали її голос саме так. Окрему статтю присвятив її тембру Борис Буєвський, який неодноразово доручав Валентині першопрочитання своїх творів. Він писав, що «мало яка країна може представити шансоньє з таким небувалим голосовим матеріалом».
Коли аналізуєш репертуар Валентини Купріної — він вражає. Співачка поєднала всі можливі на естраді жанри: народні пісні та романсову лірику, джаз та академічне мистецтво. Одних тільки українських композиторів та поетів, чиї твори виконувала Валентина Купріна — понад сорок. А за час роботи над записами у фірмі «Мелодія» — співпрацювала з дванадцятьма оркестрами і ансамблями.
Звичайно ж, окреме місце в репертуарі посідає романс. Співачка дуже любить цей жанр. Можливо тому, що майже всі романси — про любов. А Валентина Купріна упевнена, що все в цьому світі минуще, і тільки любов, яка сотворила цей світ в усій розмаїтості, і вічна, і нескінченна. Саме тому понад усе вона боїться розучитися любити.
Композиторів та поетів, які писали пісні спеціально для Валентини Іванівни сьогодні важко навіть перелічити. Адже, як правильно зазначається в музичній енциклопедії, саме Валентина Купріна стояла у витоків української естради. В її репертуарі пісні Анатолія Горчинського, Володимира Верменича, Леоніда Вербицького, Бориса Буєвського, Леоніда Затуловського, Ігоря Поклада, Богдана Янівського, Євгена Дергунова, Олександра Білаша...
Здавалося б, зовсім неочікувано, але Валентина Купріна має відношення і до відродження призабутих основоположників української професійної музики, зокрема, Петра Сокальського. Вперше за останні 120 років саме Купріна виконала ці твори в супроводі фортепіано в цілком академічній манері співу.
Проте сказати, що все в житті було безхмарно — неможливо. Як і в кожної люди були миті розпачу. Парадоксально, але на піку своєї слави В.І. Купріна залишилася безробітною. Все думала — що робити? По ресторанах співати? Ніколи... і пішла до ПТУ — їй запропонували викладати хоровий спів. А щоб заінтригувати молодь попросила директора купити десять гітар. Пообіцяла, що навчить грати всіх, хто захоче...
Таке оптимістичне сприйняття світу з роками не могло не сколихнути в душі творчість. Одного разу Валентина Купріна раптом взяла гітару і заспівала... свою власну пісню. Почала писати музику, вірші. В.Купріна виявилась прекрасним методистом. Її пісні запам’ятовуються дуже швидко, і в жодній ні натяку на уже знайомі мотиви інших композиторів.
Нещодавно співачка стала членом Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги. Ця співпраця принесла в її життя багато цікавого — нових думок, зустрічей, людей. Валентина Купріна також є членом журі Всеукраїнського літературно-музичного конкурсу-фестивалю на краще виконання творів О. Теліги.
До Купріної весь час звертаються естрадники-початківці з проханням брати приватні уроки. І якщо співачка бачить справжній талант — вона ніколи не відмовить у допомозі.
Сьогодні єдине, що засмучує співачку — це те, що багато її друзів пішли із цього світу. Головна її радість — увага й теплота чоловіка, дочки, онуків і подруг. А ще те, що київське «Динамо» знову в чемпіонах, адже Валентина Куприна — жагуча футбольна вболівальниця зі своїм коротким визначенням щастя: «Життя триває»!
