На урочисте відкриття Міжнародного конкурсу молодих виконавців пам’ятi Володимира Горовиця з Канади до Києва прилетів відомий піаніст Іреней Жук, який увійшов до складу журі. І він, і його сестра Люба в останні роки часто приїздять в Україну. А рівно рік назад піаністам було присвоєно почесне звання Заслужених артистів України. Для них це високе визнання.
ВИТОКИ
В 30-ті роки сім’я галицьких інтелігентів Жуків — лікаря і вчительки музики, скрипальки, співачки — емігрувала спочатку в Австрію, потім у Канаду. Але духовний зв’язок з Україною ніколи не розривався. В родині звучала українська мова, пісні, музика. Не дивно, що, як показав час, батьки не відняли в України своїх трьох талановитих дітей — навпаки, повернули їх Батьківщині. Вже вельми відомими в світі людьми. Радослав — архітектор, Люба та Іреней — піаністи. У старшого Радослава теж були всі задатки стати музикантом (до речі, деякі його музичні твори звучать в репертуарі Люби та Іренея). Але свої «симфонії та струнні квартети» архітектор-авангардист став втілювати в «церкви-пейзажі» — так називають в Канаді і в США оригінальні культові споруди, збудовані за проектами Радослава Жука. А скоро, мабуть, такі церкви з’являться і в Західній Україні.
ЇХ УНІВЕРСИТЕТИ
У Люби все почалося з несподіванки. В той час, коли вона ще ходила в музичну школу, в Монреалі зі своїм легендарним хором «Думка» (який ще в 30-х роках на конкурсі в Парижі був удостоєний Золотої медалі) працював славетний Нестор Городовенко. Так сталось, що його акомпаніаторка вийшла заміж і поїхала з міста. Середина театрального сезону, а «Думка» зостається без концертмейстера.
— Тоді маестро, — розказує Люба, — звернувся до мого батька. «Доктор, я чув, що ваша доня грає на роялі, чи не могла б вона нам акомпанувати?». Батько запитав: «Зможеш?» Я ще ніколи не акомпанувала, партитури не читала, але була така завзята і відважна. Кажу: «Так!» Почали працювати, подружилися. Я стала грати на концертах — між хоровими номерами виступала як солістка. Виконувала сучасні українські фортепіанні твори. Це не зовсім подобається широкому загалу, тому що сучасні — це все ж такі новаторські, вони мають інший гармонійний склад, іншу форму, інше звучання.
Потім Люба прийшла в Квебекську консерваторію ученицею до Любки Колеси — піаністки першої величини в світі в передвоєні часи. А згодом до неї приєднався і брат, який також мав досвід співпраці з Нестором Городовенком.
— Всі, без винятку, студенти Любки Колеси, — згадує Іреней, — дуже яскраво грали і завжди переконливо перемагали. Вона мала великий дар викликати в своїх учнях музичний дух і передавати секрети техніки. Мабуть, завдяки тому, що в мене була така чудова вчителька виконавчої майстерності, я двічі вигравав конкурси і отримував право виступати з Монреальським великим симфонічним оркестром. Скільки мені років тоді було? Десь років 13–15.
Сьогодні Люба Жук — професор музичного факультету університету МакГілл та Українського вільного університету в Монреалі. Іреней — професор і директор музичного відділу університету Квінс у Кінгстоні, Онтаріо. Брата і сестру часто запрошують проводити майстер-класи. Як дослідники української музики в діаспорі вони читають публічні лекції з українського музикознавства та історії української музики. Запрошують їх членами екзаменаційних комісій та членами журі міжнародних конкурсів.
До 1977 року сестра і брат поодинці виступали з сольними концертами з відомими камерними та симфонічними оркестрами, поки не створили фортепіанний дует. Після їх дуже успішного першого турне Канадське міністерство закордонних справ субсидіювало концертну поїздку в держави Східної і Західної Європи. Потім були — Англія і Шотландія, Північна Америка, Японія, Далекий Схід. Гра дуету часто звучить на канадському, австрійському та польському радіо. Сі-Бі-Сі Інтернешнл включило в монументальне видання грамофонних платiвок «Антологія канадської музики» твори Гіллі Віленна та Юрія Фіали у виконанні Люби та Іренея Жуків.
УКРАЇНА В ЇХНЬОМУ ЖИТТІ
Не лише в Канаді, а й в багатьох інших країнах світу, Люба та Іреней пропагують українську фортепіанну та камерну музику. Репертуар піаністів включає твори Барвінського, Бортнянського, Вериківського, Косенка, Кос-Анатольського, Лисенка, Людкевича, Ляшенка, Ревуцького, Фіала, Фоменко, Скорика, Дичко...
«Нова ера» в творчому житті Люби та Іренея розпочалася з проголошення незалежності України.
— Спілка композиторів організувала для нас гастролі по Україні, — розповідає Іреней. — На перших виступах ми грали твори, написані в Канаді авторами українського походження. Це було дуже цікаво вашим композиторам, які згодом почали писати твори спеціально для нашого виконання. І їх ми виконуємо в Канаді. Нещодавно на «Київ Музик Фесті» ми вперше в Києві озвучили «Триптих» Лесі Дичко і «Три танці» Мирослава Скорика. На жаль, до багатьох творів сучасних українських композиторів ще «не доходять руки».
— А які, взагалі, ваші враження від цього фестивалю?
— Думаю, він дуже важливий тому, що у широкої публіки і, головне, професіоналів з’являється нагода почути, що діється в музичному житті інших країн світу. Наприклад, вся наша з Любою програма складалася з творів, які виконувалися в Києві вперше. Це — фуга «С-moll» Моцарта, «Інтродукція і рондо в характері бурлеску» Бріттена, «Фантазія № 11» Брухта та інші маловідомі твори світових класиків.
— Що для вас є Україна?
— Називати себе українцем, — говорить Люба, — це не означає співати українські пісні, носити вишивані сорочки, танцювати гопака чи ліпити вареники. Так, усе це — частина нашої загальної культури. Але вся народна культура вже певною мірою — музейна. Вона близька нашому серцю, ії треба шанувати. Проте українська культура ніколи не зосереджувалась виключно на фольклорі. Вона виходила поза межі України, розвивалась поряд із західноєвропейською та взаємозбагачувалася під впливом інших культур. Тому сьогодні головним напрямком повинна бути культура сучасна. Дуже підтримує сучасне мистецтво уряд Франції. В Японії та Китаї виділяються великі суми з держбюджету на те, щоб не тільки підтримувати, а й виносити національну культуру поза межі своєї країни. Україні теж треба дбати, щоб розвинуті країни дивились на неї як на рівноправного партнера. Наших талановитих письменників, композиторів, художників треба відкривати світу.
— Те, що ви і робите з Іренеєм?
— Так, ми бачимо своє завдання в тому, щоб людей різних національностей, різних політичних і релігійних поглядів знайомити з українською культурою, показувати, що є українська музика, що в Україні є великі композитори, які творять великі твори. Взагалі, музика може бути візитною карткою України.
