Майже 200 років тому німецький лікар Самуель Ганеман випустив книгу «Органон лікарського мистецтва», в якій описав новий напрямок у медицині — гомеопатію, що в перекладі з грецької означає «лікувати подібним», на відміну від алопатії, тобто «лікувати протилежним». Відтоді не закінчуються суперечки між лікарями-гомеопатами і класичними лікарями-алопатами про те, хто ж iз них має рацію. Проте на користь гомеопатів нещодавно з’явилися нові аргументи.
Основний принцип гомеопатії — лікування подібного подібним — вигадав не Ганеман, а знаменитий античний лікар і вчений Гален. Тих же переконань дотримувався і корифей алхімії і лікування Парацельс. Проте сучасну гомеопатію пов’язують передусім з ім’ям Ганемана, реформатора медицини, талановитого експериментатора, супротивника жорстокої середньовічної медицини. Багато лікувальних речовин він випробовував на собі, пишуть izvestia.ru. Так, випробувавши на собі дію настоянки кори хінного дерева, він установив, що вона викликає симптоми лихоманки (малярії). Ганеман спробував лікувати малярію великими дозами хіни — і хворий видужав. Проте аналогічне використання блювотного каменя для лікування невтримної блювоти і інші такі процедури призвели до зворотного ефекту. Проте Ганеман увірував в основний принцип («лікувати подібне подібним»), але вирішив, що у великих дозах ліки часом можуть бути додатковим подразником, і навіть увів поняття «лікарська жорстокість хвороби». Тому найкращими вважав малі дози і почав розбавляти ліки спочатку в 100, а потім і в 1000, і в 1 000 000 (!) разів.
Розведення ліків є головною темою суперечок між гомеопатами і лікарями, які лікують нас звичайними таблетками. У хімії є таке число Авогадро, що показує, наприклад, скільки молекул води є у невеликій чарці з водою. Це число трохи менше 1000000000000000000000000, тобто приблизно дорівнює трильйону, помноженому на трильйон молекул.
Така ж кількість різних молекул міститиметься і в склянці настоянки беладони об’ємом у 100 мл. Отже, якщо ми розведемо її водою в трильйон трильйонів разів, то у склянці залишиться рівно 1 (одна) молекула якоїсь речовини з беладони. Якщо продовжувати розведення і далі, то у склянці жодної молекули ліків більше не залишиться. А соте розведення (тобто на 10 в 200-ступені разів!) — це просто знущання над здоровим глуздом.
Тому алопати і пояснюють успіхи гомеопатії ефектом плацебо («пустушки»). Відомо, що якщо замість справжніх ліків сивий професор у рогових окулярах і білосніжному халаті випише хворому таблетку з крейди, то в 30% випадків хворі видужують. Такі хвороби називають психосоматичними, тобто виникаючими з психологічних, а не фізіологічних причин. Найбільш яскравий приклад — поява стигматів (ран, що кровоточать, які збігаються з ранами Ісуса Христа) на руках і ногах фанатично віруючих християн.
Не можна сказати, що гомеопати не чують аргументів алопатів. І розуміючи, що проти числа Авогадро дійсно «не попреш», вони намагаються зайти «з іншого кінця». Раніше їх виручало поняття «вітальної (тобто життєвої) сили» — ніби при розведенні і струшуванні розчинів гомеопат передає їм деяку містичну енергію, що діє як вихідні ліки. Зараз гомеопати про цю теорію не говорять, навіть соромляться її.
Найбільш сучасне пояснення — горезвісні «біоенергоінформаційні» властивості води. Прихильники цієї теорії кажуть, що вода оточує молекули препарату, «запам’ятовує» його властивості і форму молекул, а після видалення всіх молекул сама лікує як вихідний препарат. Але давним-давно доведено, що нічого такого не відбувається. Молекули води постійно рухаються, переходячи з місця на місце, і нічого не оточують і не запам’ятовують...
Дуже важливий аргумент на користь гомеопатії: вона цілковито не має побічних шкідливих ефектів, які так часто відвертають нас від сучасних алопатичних ліків. І дійсно, як може бути шкідливою практично чиста вода?
