Оперета є жанром парадоксальним. За ним закріпилося визначення «легкого» жанру. Для сприйняття дійсно складно знайти вид мистецтва, який більше «засвоюється». Не устигаєш ані втомитися, ані зазіватися. Весь час на сцені щось міняється — танці, спів, драматичні сценки, комічні номери, оркестрові фрагменти.
Але в цьому якраз і полягає певний парадокс: те, що для публіки є «легким», для тих, хто створює оперету на сцені — велика праця. Мабуть, для акторів немає жанру більш складного, тому що треба вміти все: грати, танцювати, співати. І нерідко все це — одночасно. І, природно, без фонограм і мікрофонів. Столичний театр оперети з кожною прем’єрою і концертом досягає дедалі кращих результатів. Художній керівник колективу Богдан Струтинський розуміє головне: в нелегкий для людей час оперета є «антидепресивним жанром». Можна згадати про те, що під час Великої депресії 1930-х років в Америці розцвів мюзикл, у роки Другої світової війни в СРСР активно знімали кінокомедії. Це допомагало піти від нелегкої дійсності в інший, більш кращий світ. Схоже, сьогодні на себе таку функцію взяв Київський театр оперети.
Відкриття ювілейного сезону гала-концертом вже стало певною традицією. Неможливо не пригадати серію жанрових програм театру за останній час: концерт балетної трупи (бенефіс головного балетмейстера Олександра Сегаля «Балет — моє життя»), шоу «Танго життя», яке ввійшло до поточного репертуару; концерт симфонічного оркестру театру «Від Баха до Оффенбаха». Художній керівник колективу оперети немов намагається показати, що в театрі немає провідних і другорядних ролей і професій. Крім того, саме такі жанрові експерименти допомагають відкривати нові імена. Наприклад, в театрі за останні роки з’явилася зірка балетної трупи — Максим Булгаков (учасник телешоу «Танці із зірками», що виступав у парі з актрисою Снєжаною Єгоровою), який володіє приголомшуючою енергетикою, неймовірною гнучкістю і артистизмом. Після «Танцю пантери» з «Містера Ікс» (в парі з Яніною Сазоновою, балетмейстер-постановник Олександр Сегаль) навіть артисти балету, які перебувають у залі, з полегшенням видихають. Тому що саме вони, як ніхто інший, розуміють, наскільки цей номер не лише гарний, але, передусім, небезпечний. «Танець пантери» гідний будь-якого конкурсного змагання — з величезною кількістю складних рухів, стрибків і особливо підтримок.
Останнім часом кожний концерт оперети стає відкриттям: молодих акторів-співаків, нових номерів і балетних мініатюр. А також — це реклама не тільки поточного репертуару театру, а й нових вистав (на відкритті було презентовано блок з «Сорочинського ярмарку» Рябова). Приголомшує енергетикою дует чудових артистів — Людмили Бєльської та Миколи Бутковського (Хівря й Опанас Іванович). У ролі Хіврі актриса просто «розцвіла», а з кожним новим виступом відчувається, як цей образ збагачується новими барвами, примушуючи публіку реагувати безпосередньо і дуже бурхливо. До речі, в попередніх постановках «Сорочинського ярмарку» пісня Хіврі, в якій розкриваються її незадоволені внутрішні пориви, вирізалася через складну вокальну лінію для виконавиць характерних ролей. Але, знаючи діапазон Людмили Бєльської, режисер відновив цей номер у виставі, чим виправдав образ «злісної скандалістки» (Хівря Бєльської — фонтан емоцій і жіночності).
Опанас Іванович (Бутковський) приголомшив своєю пластичністю. Актор немов є відображенням знаменитою фрази: «Все тече, все змінюється». Образ Опанаса Івановича стає інтернаціональним: для того, щоб його зрозуміти, не обов’язково знання мови. Пантоміма Бутковського може зачепити в людині дуже тонкі струни саме тому, що актор працює нервами, як скрипка.
Саме гала-концерти дають можливість розкрити не тільки рамки жанру оперети, в якому працює трупа, а й індивідуальні здібності й талант кожного артиста. У програмі виконуються українські романси, італійські пісні та навіть оперні арії. Саме на концерті найяскравіше видно тенденцію омолодження трупи (нині велика частина учасників — молодь). На відкритті сезону публіка тепло прийняла Галину Григорчак з «Весняними голосами» Йоганна Штрауса — легке, прозоре колоратурне сопрано з хорошою технічною підготовкою і достатньо вловимими «нотками» свого педагога — Євгенії Мірошниченко.
Фавориткою вечора стала Тамара Калинкіна, що закривала концерт, виконавши знамениту «Карамболіну» з «Фіалки Монмартра» Імре Кальмана. У Тамари міцне лірико-драматичне сопрано (навіть дивно для такої витонченої зовнішності), блискучі зовнішні дані, рухливість, легкість у танцях, чарівливість і вимогливість до себе, яка не дає актрисі зупинятися на досягнутому.
Із особливим пошануванням публіка приймала корифеїв театру — Тамару Тимошко-Горюшко в парі з Валентином Рожковим (вони виконали сцену Кароліни і Пелікана з нещодавньої прем’єри — «Містер Ікс» І. Кальмана), а також сподобався виступ Людмили Маковецької та Олександра Трофімчука (дует «Осіннє золото» Ігоря Шамо). До речі, сценарій гала-концерту, в якому не було нічого формального (автор і одна з ведучих — Валентина Донченко-Бутковська), викликали теплі емоції глядачів. Наприклад, привітання Олени Арбузової з першим виступом після народження доньки чи підтримка дебюту молодого співака Олександра Чувпіла з виконанням арії Містера Ікс з однойменної оперети Кальмана.
У новому сезоні Київська оперета планує розширити свій репертуар, доповнивши його комічними операми для малої сцени «Театру у фойє» і стильними мюзиклами, які будуть поставлені на великій сцені театру. Нині творчий колектив працює, зокрема, над оперою-буф «Ключ на бруківці, або Пригоди весільної ночі» Ж. Оффенбаха, і мюзиклом «Бал у Савойї» П. Абрахама. Також в цьому сезоні планується святкування 75-ї річниці від дня заснування Театру оперети.
Відрадно, що в касах висить табличка «Квитків немає», а біля входу безліч охочих киян і гостей нашої столиці потрапити в театр.
