Власників тугої копієчки, тільки не смійтеся ті, хто живе, так би мовити, їжачком: уранці побачивши нові ціни в продуктових маркетах (думаю, що вночі ці цифри зовсім не сплять, а приміряють новий total look, щоправда, лише на декілька днів або тижнів, а потім знову оновлюються), враз мимохіть виставляють свої розгублені голки. Так от, у них, напівмагнатів або магнатів, турбот ще більше. Зараз їм терміново треба заховати великі грошові активи, бо їх потрібно загримувати від електронного ока ще пильнішого, щоб не платити податки, думати, як утримати бізнес, як наприклад, їздити по всьому світу, не вакцинувавшись. До речі, тут уже теж є свої розцінки — купити з рук сертифікати, більш-менш перевірені у вузьких колах, можна, виявляється, не так і дорого. Попит є — є і пропозиція, на жаль. Де тільки така дурня пройде, не розумію? Світ сьогодні в ковідній ситуації дуже навіть пильно стежить за санітарними правилами. Мені, скажімо, перш ніж видати сертифікат про два щеплення, запит прогнали базою декілька разів, звірили прізвище й ім’я із закордонним паспортом, підтвердили відповідність чотирма печатками й особистим підписом сімейного лікаря. І все це, потрібно сказати, досить оперативно й без проблем. Може, звиклих про все домовлятися, поповнюючи чиюсь кишеню, пресингує думка, що вони, всевладні, повинні, як і всі внизу, прищеплюватися такими самими вакцинами, але ж для них, VIP із особливими шлейфом і флером — тіла дорогі. А тут — як у всіх, де ж він особливий життєвий коридор першої лінії, де звична впевненість, що в цьому житті вже все сплачено. Ось і живуть, ніби в нереальності — все є, а дистанція з упевненістю в завтрашньому дні (як казали раніше) тільки збільшується. Вивчаючи своє коло спілкування, а це різні люди і за статками, і за віком, і за ментальністю, і за фахом, розмовляла про все про це, хоча чула від досить авторитетного лікаря, що неетично запитувати про вакцинацію одне в одного, неетично цим цікавитися, це втручання в особисте життя. Так от, я відповіла б: зі своїми друзями живемо ми неетично, бо ж утручаємося, дізнаючись подробиці одне в одного, і дуже часто говоримо про вакцинацію. Як же, власне, не говорити під час пожежі про сам вогонь. Адже ми увесь час порівнюємо, шукаємо свій безпечний варіант не лише з джерел офіційних, але й просто спілкуючись. Ось моє коло знайомих і розділилося, як і все суспільство: одні хочуть вакцинуватися, а інші — категорично ні. Наприклад, репетитор англійської, яка навчає зараз удома, стверджує, що оскільки її змушують, хочуть втягнути до середньостатистичного натовпу, вона не вакцинуватиметься нізащо. Каже, мовляв, я завжди співаю соло. Правда, вона вже двічі перехворіла ковідом, може, їй більше і не треба. Інша, художниця, яку запросили ще минулого року на виставку до Швейцарії, але через локдаун тоді вона зірвалася, а зараз збирається в подорож та везе свої роботи. Причому не прищеплювалася, а збирається робити тести в міру просування, впевнена в собі, і я помітила, що впевнена, я б сказала, навіть надмірно: адже за кордоном усі ризики доведеться оплачувати самій. Один реставратор стародавніх черепків перехворів ще взимку і почуває себе чомусь, як кум королеві, хоч король умовний і голий. І знову я не розумію: звідки така самовпевненість? А ось інша думка: надмірна тривожність теж руйнує, причому ще швидше. Це сказала мені одна знайома сомельє. І додала: у мене келишок сухого замінює всі ці і вакциновані і невакциновані сумніви, щоправда, не повіриш, як я, працюючи в хорошому магазині, до вечора втомлююся, особливо руки. Буває, що впоратися з важкою пробкою вдома — досить непросто. Я справді здивувалася: дивно, ти ж не вантажник. Чому руки так утомлюються? Як це пояснити? І виявляється, що консультант у хорошому винному бутику цілий день щось піднімає, сортує, консультує, до того ж ще й інше трапляється. Я вдома, зізналася вона, ніби рафінований знавець вин, не витримую рукопашної з важкою пробкою і, поклавши монету зверху, пробиваю просто всередину.
— Але для хорошого вина та і для тебе — це ж просто зневага. Я навіть, чесно кажучи, не могла і припустити такого.
— Ну, і що, — спокійно пояснила вона, — я ж стомлена і невакцинована, мені все можна.
Правда, вже призначено день загальної вакцинації всіх працівників магазину, якої не уникнути.
— До того ж замінити мене можна досить легко, я ж не рідкісний якийсь парфюмерний ніс чи власниця якогось особливого нюху, як у нишпорки, так що повернуть за секунду в реал, і знову подорожуватиму світом заочно, хоч і знатиму, можливо, більше за інших і про багаті вина зокрема, але це не означає, що я усі їх куштувала. Теорії в моєму житті набагато більше. У мене, несподівано порівняла вона себе, нюх, як у фахової двірняжки на трюфелі. Гостре чуття, вміння визначити шлях і сконцентруватися на завданні, кінцеве, це в магазині не обов’язково, але на приватних фахових дегустаціях, куди мене запрошують, дуже навіть важливо. Мій знайомий шеф-кухар із статечного ресторану поряд із нашим бутиком, продовжувала вона, мені часто навіщось розповідає про трюфелі, з якими він працює. Так що, заочно я дещо знаю і про трюфелі, можу й тобі розповісти: виявляється досвідчені мисливці трюфелів не прагнуть узяти в помічники пса, що вважається дуже затребуваним, оскільки хлопчаки та їхні батьки ненадійні навесні та восени, бо чують у лісі щось особливе, приховане, набагато принадніше евроносного трюфеля, і рвонуть кудись на всі чотири лапи. По-іншому поводиться сука, вона від хазяїна не піде, поки не почує від нього схвалення, поки своїм носом не забезпечить бажану галявину, щоправда, зриви і з суками трапляються... До речі, свиням лестять, коли приписують їм монополію на виявлення в лісі трюфеля. Та нюх у них гостріший, але знайшовши гриб, хрюші не поспішають його віддавати, а можуть умить з’їсти, зовсім не цікавлячись, у скільки євро обійшовся їй ранній сніданок чи пізня вечеря. Адже їй ці євро ні до чого, вони для неї погано пахнуть. Свині, виявляється, дуже розбірливі. Та й зелений паспорт їм вочевидь не знадобиться.
Ще одна моя знайома, директор кавового офісу, який забезпечує великі маркети та ресторани хорошою кавою, мені сказала, що прищепилася ще з першою хвилею і навіть не думала сачкануть, адже увесь час працює з людьми. До того ж, додала вона, не хочу займати чиюсь потенційну кисневу точку. Не хочу ризикувати легковажно, бажаю кожен ранок зустрічати з улюбленою філіжанкою кави. Чесно кажучи, це скромне бажання, але воно таке об’ємне для мене.
І для мене, додам від себе. Даю чесне кавове.
