Якщо чесно, то спочатку хотіла написати — справа в капелюсі, адже так більш звично, але в них нічого не розумію, оскільки ніколи не носила. Дуже пафосно та й динамічна швидкісна професія, характер, що уникає речей маніфестних, сформували пристрасть лише до в’язаних шапочок. Дивно, правда, коли давно всі без головних уборів та й узимку ми частенько обходимося без них, чи варто про утеплення базікати. Швидше — літо на умі й нові сезонні витрати. Та все ж упевнена — можна. Адже наблизилося відповідальне заняття — вдячно і ретельно укласти зимові речі на зберігання до наступних холодів.
Яка все ж прикрість у мене сталася чи все-таки щасливий випадок — коли цей сезон позаду, нарешті вдалося підібрати шапочку, в яку закохалася миттєво, відчайдушно її захотіла і придбала. Щоправда, вже нескоро вдягну — час, схоже, остаточно на тепло повернув. Це тобі за те, що ще недавно так знущалося наді мною — сказала дзеркалу.
Справа була ще перед зимою, що пішла. Пам’ятаючи, що звична шапочка була ще недавно ударною, почала примірки саме з неї. Знаю чому — аби настрій покращити. Вдягла — і що? Може, обличчя виросло, а це жахливо, чи то шапочка за півроку лежання в шафі заснула, а прокинутися не хоче. Ні, неможливо, пам’ятаю ж, як торік усі говорили: яка чудова шапочка, як вона прикрашає обличчя. Міряю ще раз в іншому варіанті, теж начебто надійному. Результат ще гірший. Міряю другу, ще одну і відчуваю лише глузливу зарозумілість дзеркала: а ти що думала — булочки з корицею, пиріжки з капустою й інші заманухи проходять безслідно. Шукай не шукай потрібний нахил, веселе зрушення, теплий і довірливий натяк — не допоможе. Звичайно, ці вранішні подробиці — не для пані і просто душечок, які живуть за особливими законами нічогонероблення, — вони і свою маленьку собачку можуть на голову натягнути годині об 11 ранку. Мої сумніви зрозумілі жінкам, щільно зайнятим улюбленою справою, але не позбавленим кокетування, які вміють рахувати гроші та все ж ставляться серйозно до важливості такої деталі, як подобатися самій собі.
Відчувши розчарування, взялася за справу не відкладаючи — геть вуглеводні гарнітури, картоплю, хліб, солодке. Шапочки — вони такі мстиві, я їх так люблю. Кілька кілограмів скинула непомітно, а більше й не потрібно. Адже не на подіум, не для порожнього супроводження у форматі поверхневого спілкування, а для себе і для неї, шапочки. Хочу чесно з нею домовитися стати співзвучною у базових цінностях, а якщо у простому — ти мені, а я тобі. Дуже симпатична зустрілася, не можна її зіпсувати, думала, ретельно упаковуючи до наступної осені. Вже вклавши в потрібний бавовняний пакет, не витримала, знову дістала і ще трохи покружляла в ілюзіях. Яка ж це дрібниця, якщо так просто моделюється політ. Куди лечу, щоправда, не знаю, але головне — не пурхати даремно. Перетворившись з функціонального предмета в кокетливу подружку, шапочка допоможе, давно знаю, розслабити затиски, прибрати рейки заклопотаності біля брів, повідомить мозку потрібні сигнали, і ось воно — бажане віддзеркалення в дзеркалі. Добре, що не вмовила себе, мовляв здалося, не обов’язково скидати вагу. Ні, трохи попрацювала, і ось воно — перемир’я, а настрій не насуплений, а хороший, легкий, коли відчуваєш своє тіло, коли вітер неначе спокійно грає з волоссям, а тебе це не дратує, коли задоволення не вислизає і ти можеш його спокійно смакувати. Якщо ж раптом похолодає — ось і обновка по погоді. То хіба таку славну шапочку можна утримати і не вигуляти. Цікаво, яка там завтра температура? Візьму-но про всяк випадок обновочку в сумку. Раптом подує свіжий вітер, як у знайомому фільмі. Я готова.
Якщо чесно, збиралася розповісти про колекцію капелюхів одного цікавого видавця, в будинку якого побувала, Костянтина Малєєва, та непомітно відволіклася на вічне наше, таємне. Однак трохи про колекцію. Його капелюхи в будинку розкладені скрізь — на підвіконнях, полицях, столах. Коли друзі їдуть в далекі країни — хто у відрядження, хто на відпочинок, завжди запитують, що привезти, розповів він. Що відповісти — звідки знаю, що кому по кишені, ось і говорю — капелюх. Головні убори є скрізь, і вони розкажуть про країну не менше, ніж довідники. Правильніше, набагато більше. І ось за роки у мене зібралися капелюхи з Іспанії, Мексики, Туреччини, Пакистану, Канади, Ізраїлю, Перу. Коли у нас у вітальні збираються «квартирники на Подолі» — це особлива публіка любителів почитати вірші в шляхетній обстановці старого особняка, послухати музику — бачите, ми навіть ноти далеко не прибираємо, зараз на черзі Шопен, упевнений, що вони в думках і капелюшки приміряють. Настрій на цих зустрічах особливий — піднесений і пустотливий.
Є такі повсякденні методики, які малими дозами п’ють велику кров, так от такі посиденьки все ставлять на свої місця, навіть чийсь простір для самотності стає не обтяжливим, а приносить відпочинок.
Випурхнувши зі світу капелюхів, подумала, що єство моди — втеча від реальності. І якраз капелюх дає таку можливість — з його допомогою можна легко зробитися невпізнанним, змінивши звичний образ. Щоправда, на вулиці якраз потрапила в саму, що не є реальність, стало зовсім не до капелюхів, і переконаність, що доля зберігає безтурботних, здалася зовсім дитячою. Кілька разів за день до мене підходили, просячи про допомогу, люди, які ретельно приховують свій відчай. Це були не професійні жебраки, а ті, хто ще недавно, якщо можна так сказати, самогодувався. Так і до бурчання недовго докотитися, але якщо це допустити і стати жінкою-невидимкою, вічно всім невдоволеною, то навіть на ароматний пробний шлейф у дорогому магазині можна не розраховувати. Вже що-що, а платоспроможне тіло продавці відрізняють зі швидкістю космічною, хоч і самі поставили дикі цифри на залежаний товар, навіщось обізвавши його новою колекцією. Нічого — я підготувалася, адже у мене є нова шикарна шапочка. Цікаво, яка там завтра погода. Виходить: must have на всі часи — це гарний настрій. При правильному догляді не линяє, не викликає алергії і завжди асоціюється з символом спокійної розкоші. Навіть добре навчена команда фейсконтролерів сторопіє — хто це подарував. І заметушиться, сприйнявши за когось іншого. Як смішно — просто краще не душитися парфумами звично, а розбризкавши хмарку, весело пройти крізь неї. Так аромат звучить витонченіше, а настрій стійкіше. Мені це шапочка підказала.
Звичайно, сьогодні мені відкриються всі двері, думала засинаючи.
Або це вже завтра і які двері. Та все одно. Головне, що відкриються, додумувала вже, мабуть, уві сні. Ми, фрілансери, такі фантазери, з нами будь напоготові... та так і не зміркувала, що мала на увазі. Заснула. Стомилася , бідолаха.
