Ця пані з незмивним загаром, одягнена в недбалу багатошаровість із збільшувань, нарощувань, надувань, перебуваючи в постійному пошуку, суттєво виснажилася. І це в свої 35... «Начебто, і передбачаю ризики, а всі нові справи в’януть, так і не розпочавшись», — скаржилася вона подрузі. І не можна сказати, що була помітно нерозумною, якраз ні: вміє уникнути містечковості, в розмові доречно застосувати завчені чужі думки, може прикинутися і гарною хазяйкою, переповідаючи чужі рецепти, вдягнути в потрібний момент наївне обличчя, але головна думка, що пульсує постійно (у таких голівках — вона магістральна), начисто стирає природність. Вона так ретельно затушована, а може й давно вбита чи її зовсім не було, що нормальний чоловік не наважиться втягувати себе в непотрібні стосунки. Втім, аналізувати те, про що думають чоловіки, не стану — багато що читається відверто легко. Цікаво, що думають зовсім не всі чоловіки, а ті, чиї думки вагомі, оскільки зрілі. І природно, вони не вкладаються в примітивні схеми.
Згадуючи розповідь Маркеса, навіть дуже часто згадуючи, розумію, яка непередбачувана імпульсивність сприйняття людини, що живе не в нав’язаному банальному корсеті. По пам’яті переповім: чи то герой, чи то сам письменник побачив у кав’ярні за сусіднім столиком жінку і здивувався її непривабливості. Мабуть, коли всі можливі кордони невродливої зовнішності порушені, пише він, вона, ця некрасивість, абсолютно несподівано приваблює. Автор стверджує, що можна заніміти, заціпеніти, побачивши таку жінку, як і перед якоюсь небаченою красунею. Він не міг відірвати від неї око, настільки природно та поводилася, елегантно не цікавлячись, як її сприймають інші. Вона просто насолоджувалася цими хвилинами спокою, своїм доданим часом. Розповідач так і не зрозумів, кого він побачив — найгарнішу або жінку рідкісної краси. І потім довго згадував її, сумуючи, що ніколи не побачить.
Ось, мабуть, в чому величезна сила природності — її не зіграти і не списати, це і не відчайдушність, і не постійна душа розхристана, це те, що майже зникло, як непотрібна деталь, доречна хіба лише в домашньому інтер’єрі, та й то далеко не в кожному. Шкода.
Набагато спокійніше жити в режимі заздалегідь спланованого аншлагу, думала, спостерігаючи за дівчатами від 25 до безкінечності на одній млявій тусовці: серед них були і малобюджетні мисливці за солодким життям (вони неймовірно активні), зустрічалися безкомпромісно елегантні, і лише одним цим навіювали нудьгу, маячили відверті небідні бабусі, що дозволяють собі оренду на необхідний термін доступного парубка, переповненого тестостероном, блукав критик, широко відомий у вузьких колах, і від його кислого вигляду хотілося відвернутися... В усьому виразно відчувався синдром емоційного вигорання, певна усмішлива депресія, яка є не менш руйнівною. Так тьмяно ніколи не буває, коли зустрічаються люди, що тягнуться один до одного. Зовсім не маю на увазі романтичний флер. Ні, я про тих, кому цікаво разом поговорити, чимось чесно поділитися, не боячись кепкувань або нерозуміння, відверто захопитися побаченим. Отже, таке спілкування — особливий ексклюзив.
Ця тусовка, де навіщось затрималася, непомітно почала затягувати негативну петлю. Настав час, мабуть, тікати, хоч щось приємне і стигне в келиху. Можливо, все ж даремно я так, можливо, не все так погано, можливо, нікому тут і не потрібна якась природність, вона може навіть налякати людей. Адже вони в образах.
Одного дня мене вразив дивною відвертістю чоловік минулих років. Він зізнався, що найприроднішим у своєму житті він був, коли в юності мріяв про дівчину з веслом. Мабуть, у його нинішніх думках ця скульптурна дівчина (нагадаю, хто не знає — такі, схожі гіпсові, примітивні красуні колись прикрашали парки) досягла своєї топ-ціни, як вічна картина гідного майстра. Ось такий життєвий аукціон, він, схоже, завжди драматичний. Минув його час, а ще в думках хочеться пофліртувати з якою-небудь онучкою своїх ровесників і на якийсь час втекти від посередності світу. Одного відомого актора запитали, що б він обрав — кохання чи успіх? «Я обрав би щастя, воно включає і те, і інше». Може, і в безатмосферному сюжеті тієї тусовки у когось теж виникали думки, та помітити ступінчастість було важко. Всі грали у щось дрес-кодове.
Все це дійство відверто набридло, і я, як графиня зі зміненим обличчям, побігла до ставка. Ні, це в романі — до ставка, а я просто і не графиня, до того ж — на волю. Навіщо на себе приміряти чужі штучні методики, які малими ковтками п’ють велику кров. Адже нудьга повна. Сама собі порадила — не мий до дір спогади, адже не кожному відпущено в цьому житті бути щасливою, а отже, підпитуватись від того, що ніколи по-справжньому не зникає. Навіть якщо по пам’яті.
Є люди, до думки яких прислухайся обов’язково — вони все знають не з чуток. Ось і слова Андрія Кончаловського мені дуже запам’яталися. Він вважає, що зустріти жінку свого життя, коли ти вже розумієш, що це означає, і є для чоловіка найбільшим щастям. Правда, мудрець не уточнив, на якому році життя це саме розуміння приходить.
Мої клаптикові враження від пісно проведеного вечора раптово обірвалися вельми нестандартним і найбільш природним чином. У мій заміський будинок якимсь чином заповз вуж. Цікаво, подумала, ще не розуміючи, що на мене чекає: він що думає, що в рік Змії до змії по гороскопу можна ломитися без запрошення. Не до кінця усвідомлюючи, що відбувається, в якомусь заціпенінні спостерігала, як верхолаз (ніколи не думала, що народжений повзати ще й літати вміє), забравшись на кухні майже на стелю, почав скидати з полиць все, що йому заважало. На мене летіли дрібнички, банки з крупами, серветки. Перебуваючи зі звіром в однаковій паніці, ми й однаково метушилися: я від думки, як не ушкодивши, позбавитися від гостя, вже, мабуть, просто не розуміла, де він. Насилу змусила себе відвести очі від цього живого джгута, що звивається, від його тремтячого хвостика, який виглядав з-під самовара, де він, скрутившись подвійною вісімкою, нібито сховався. Все ж таки якось змахнула його вниз і удавала, що це він перехитрив мене.
Відкрила двері в сад, зачаїлася і дала йому можливість відчути себе розумнішим — чоловіки це люблять. Найдивніше, що ми багато разів зустрічалися в саду, і досить мирно жили. Я його навіть називала Хлопчиком. Ось що означає перейти кордони дозволеного, та я теж знала, що ніколи не варто широко посміхатися незнайомцям, якщо не хочеш, щоб вони стали знайомими.
Хлопчик все ж поповз геть, причому я так і не помітила цього. Мабуть, вже дозрів до розуміння, що потрібно шукати свою подружку. Йому й справді потрібна така, яка теж уміє літати.
Головна.
