Літня школа журналістики «Дня» завжди пропонує учасникам всю палітру журналістських можливостей. Тож для тих, хто мріє про роботу на ТБ або ж просто прагне зорієнтуватися у світі телевиробництва, редакція завжди організовує відвідини телеканалів.
Отож, в рамках навчання, на запрошення журналістки «UA: Крим» Лариси Волошиної (інтерв’ю з нею читайте в одному з наступних випусків «Дня») ми відвідали телецентр «Олівець».
ЛЮДИ, ЯКИХ ОБ’ЄДНУЄ ЛЮБОВ ДО ЖУРНАЛІСТИКИ
Пані Лариса провела нас в редакцію «UA: Крим» та розповіла про особливості штату та мету програми. Важливим є прагнення довести мовлення UA: Крим до такого співвідношення: 40% – українська мова, 40% – кримськотатарська і 20% – російська. У теперішню редакцію програма переїхала нещодавно, проте робота йде на всю потужність. У момент, коли ми заходимо, штат активно працює: хтось моніторить інші ЗМІ, соціальні мережі, хтось редагує текст, поряд у відокремленій кімнаті відбувається планова нарада.
Виявляється, більшість журналістів, які є ведучими, самі знімають сюжети. Працівники редакції – люди різних поколінь, з різних міст, яких об’єднує любов до журналістики та прагнення донести правдиву інформацію не лише громадянам України, а й населенню тимчасово окупованого Криму, які перебувають в інформаційній ізоляції.
Далі нас повели на екскурсію в музей телебачення UA: Першого, де ми побачили еволюцію телеприймачів, камер. Трапився навіть курйоз: двоє наших учасниць спромоглися порвати кіноплівку, що нікому не вдавалося до цього моменту зробити. Екскурсовод Дарина розповіла про історію становлення «UA: Перший». Спочатку офіс знаходився не на Мельникова, а на Хрещатику. Проект сучасного «Олівця» був затверджений ще в 1983 році, проте остаточно працівники переїхали на сучасне місце лише 1992 року. Ми мали змогу оглянути макет будівлі, яка досі не добудована. Багато деталей, зокрема і ресторан на даху, досі, на жаль, не реалізовано.
ХТО МІГ БУТИ СУСПІЛЬНИМ ІНФОРМАТОРОМ?
«Літньошколярки» переглянули одяг та іграшки, з якими виходив в ефір Дід Панас. Це так прекрасно, будучи дорослими людьми, поринути у дитинство! На стінах музею – красиві малюнки з зображенням казкових мотивів. «Школярки» поцікавилися їх походженням в екскурсовода. Виявляється, це – ілюстрації «Вечірніх казок» з дідом Панасом, тому що кожен випуск, задля точного уявлення та відтворення, повинен був містити орієнтовно 20 подібних зображень, які формували та демонстрували спільний сюжет.
Також у музеї є спеціальна кімната з червоним освітленням, де розміщено не лише телевізійний приймач КВН-49, а й портрети перших телеведучих радянського УКТ. До слова, всього таких приймачів на території України було лише 622, тому ті, хто ними володіли, були заможними людьми. Ці люди ставали суспільними інформаторами, тому що поширювали новини серед друзів, сусідів, знайомих. Саме такий телевізор ставав приводом для відвідин, оскільки оточення прагнуло подивитися передачу, яка виходила з єдиного каналу – Українського київського телебачення (УКТ).
1950-ті стали періодом появи перших дикторів. Це були Новела Серапіонова, Ольга Даниленко, Олена Ніколаєва, які прийшли на телебачення з радіо і володіли бездоганною дикцією та голосом. У них часто виникали суперечки щодо того, хто ж був перший. Телевізійники дають почесне перше місце саме Новелі Серапіоновій Цих жінок обожнював народ, вони були еталонами моди, їм надсилали листи, дякували за виконану роботу. Проте праця тележурналіста вимагала на той час дотримання низки вимог: заборонялося давати інтерв’ю, з’являтися в кадрі з оголеними плечима... Отож, ці жінки повинні були принести своєрідну плату за визнання та любов. Знімав цих дикторів видатний оператор Юрій Федоров.
ПРИНЦИПИ ЗЙОМКИ ТЕЛЕПЕРЕДАЧІ
Завершальним етапом дня на «Суспільному» став похід на запис самої телепередачі та споглядання знімального процесу за кадром. В операторській кімнаті відкриваються таємниці процесу зйомки, за яким школярки із захопленням спостерігали. Виявляється, саме за допомогою мікрофонів, які приєднані до ведучої, з нею тримають зв’язок люди, які відповідають за зйомки тої чи тої програми.
Сама операторська кімната обладнана великою кількістю моніторів, які показують відображення з кількох камер; різноманітними пультами керування, розібратися з якими на перший погляд досить важко. Саме з цього приміщення можна керувати текстом, який читає тележурналіст. А деяким учасницями ЛШЖ навіть вдалося побувати на прямому ефірі, про що вони охоче діляться враженнями.
ВРАЖЕННЯ
«СЮДИ НЕОДМІННО ХОЧЕТЬСЯ ПОВЕРНУТИСЯ»
Ірина ПІЦЬ, Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
– Бути школярем у ЛШЖ означає пізнавати цікавих людей та переймати у них досвід. Винятком не став другий тиждень перебування у ЛШЖ.
У вівторок ми потрапили у світ телебачення та побачила на власні очі, як відбувається творчий процес по той бік екрану. Впевненість, витримка, майстерність – риси, якими наділена команда телецентру UA: суспільне мовлення. Враження переповнювали, а побути на майданчику телеканалу хотілося якнайдовше. Тому з впевненістю можу сказати, що сюди неодмінно хочеться повернутися і створити власний проект та втілити його в життя.
«Завжди бути у вирі інформаційних подій, не боятися запитувати, а також завжди удосконалюватись» – такими словами-настановами звернулася до нас журналістка Лариса Волошина. Це людина, яка справді переймається долею окупованого Криму та війною на сході України. В її словах відчувається туга за рідною домівкою та нестримне бажання зробити все можливе для того, щоб її повернути. Такі професіонали, як пані Лариса, в якої за плечима великий життєвий досвід, дають мотивацію та жагу молодим та ще недосвідченим журналістам, рухатись вперед та ставати кращими у своїй майбутній професії.
«ДОТОРКНУТИСЬ ДО ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ТЕЛЕВИРОБНИЦТВА»
Ольга КРИСА, Львівський національний університет імені Івана Франка:
– Завжди хотіла зазирнути за лаштунки телебачення. Сьогодні бажання поєдналось з можливістю. Нам вдалось не просто подивитися на редакцію і побувати в студії Суспільного мовлення, а на власні очі побачити, як і ким створюються програми, зокрема «UA:Крим». Ба більше, поспілкуватися з ведучою – Ларисою Волошиною. Розмова видалась цікавою, бо говорили про важливе й актуальне: Крим, питання переселенців, в’язнів Кремля, роль і завдання медіа у висвітлені цих подій та формуванні еліти в країні. А ще про стандарти журналістики, важливість їх правильного трактування та беззаперечного дотримання. Ну, і звичайно, вразив «Музей телебачення» – можливість доторкнутись й відчути історію створення українського телевиробництва.
«ДЯКУЮ ЗА ЦІ РІЗНОМАНІТНІ МОЖЛИВОСТІ!»
Владислава ШЕВЧЕНКО, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:
– Суспільне телебачення – це затамований подих, коли ти вперше потрапляєш в «олівець», який спершу нагадав мені залізничний вокзал. Місце, завдяки якому ти можеш потрапити в будь-який куточок Землі. На зйомках новин за 10 хвилин ти об’їжджаєш всю нашу планету. Серед софітів розважальних програм ти забуваєш про все на світі та потрапляєш в казку, де нема ніяких проблем. Під час політичних та історичних передачах тобі нагадують, наскільки важливо бути свідомим громадянином своєї країни.
Це щось неймовірне, адже професія журналіста –- як актора. Ви постійно перебуваєте в різних ситуаціях та маєте можливість спробувати себе.
Дякую за ці різноманітні можливості газеті «День»!
Літня школа журналістики відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні
