Едвард Козак, мистецький псевдонім Еко (1902—1992) — не просто легенда української культури міжвоєнного Львова та діаспори, а й дальший супутник історичної ходи нації. Його голос не став слабшати, а зброя — карикатурний жанр графіки — не втрачає гостроти. Актуалізуються твори Едварда Козака навіть 80-річної давності, а деякі його оцінки політичних подій у світі 1950—1980-х років ніби підглянуті зі сучасності. Найбільше це стосується політики Москви щодо України. На цю тематику видатний мистець створив багато сотень карикатур у редагованому ним самим сатирично-гумористичному журналі «Лис Микита» — визначній інтелектуальній пам’ятці українського зарубіжжя (виходив у Детройті, США упродовж 1951—1991рр.). Поведінка мілітарно стурбованого північного сусіда в Україні та всьому світі у 2014—2018 роках у деталях, на широкій психологічній палітрі, розписана в численних малюнках Ека на теми світової історії попередніх десятиліть.
«В Росії ніщо не змінилось» твердить Е. Козак малюнком для обкладинки часопису за вересень 1957 року, цитуючи «стару революційну пісню»: «Цар Ніколай видал маніфест. Мертвих — на свободу, живих — под арест». Художник влучно підмічає тяглість дії репресивної машини Московщини після смерті Сталіна. «Далой Сталіна! Хай живуть його соратники!» — малюнком для березневого числа журналу за 1956 рік карикатурист подає питому властивість наступництва тиранії кремлівської раті в ще іншій образно-смисловій редакції. «Совєтську концепцію миру» Едвард Козак подає через алегорію багатоголового змія, з ядовитої пащеки якого розноситься фальшивий клич: «Ми за світову співпрацю!» (жовтень, 1959 року). На цій же сторінці інший малюнок: «Идите, идите, мы вас тоже освободим от иностранного империализма...» («СССР / USSR лагерь ‘Семья народов’)» — безпосередня паралель до сирійської та інших «визвольних» кампаній сучасного керівництва Росії.
ЕДВАРД КОЗАК. «ДАЛОЙ СТАЛІНА! ХАЙ ЖИВУТЬ ЙОГО СОРАТНИКИ!»... БЕРЕЗЕНЬ 1956 Р.
«Не стогни! Тому всьому винні вони, американці!» — заявляє мордатий совєтський військовик, закручуючи гайки преса з фігурою конвульсуючого чоловіка (травень 1960 року).
«Ми проти колоніялізму!» — галасує бандитоподібний чолов’яга з атрибутикою «країни рад», загрожуючи ножем поваленій на землю українській дівчині, алегорії України (січень 1962 року).
Зі скривавленими руками, в координації зі сатаною, один із кремлівських вождів Хрущов галасує: «Бог мені свідком, що я маю чисті руки і чисту совість» (тема «Заява нечистого», травень 1960 року).
ЕДВАРД КОЗАК. «НЕ СТОГНИ! ТОМУ ВСЬОМУ ВИННІ ВОНИ, АМЕРИКАНЦІ!». ТРАВЕНЬ 1960 Р.
Однією з найкращих карикатур Ека цього часу є малюнок «Саме на мою міру!..» (листопад 1961 року), в якій той же Хрущов приміряється до труни Сталіна. Поруч — труна з Леніним, що семантично передає ідею правонаступництва леніно-сталінських традицій тиранії в політиці московського Кремля. І тут геніальний Еко проявив свою далекоглядність щодо самої природи вождизму в тоталітарній владі: кожен наступник Леніна-Сталіна примірятиме свою власну персону до цього формату «клубу» політичних трупів московської імперії. І як, на противагу цій сатирично-засуджувальній інтонації, малюнок до обкладинки «Лиса Микити» за листопад 1961 року з гіперболізованим зображенням твердої постаті Українського січового стрільця та карликуватих московитів в латаній більшовицькій формі зі своїм «камандіром», що в істеричній манері безпорадно кричить: «Скільки років його розстрілюєте, а він — усе ще живий!!!»...
Козак — як автор-карикатурист, видатний український інтелектуал, і як збірний національний образ — ставить окличні крапки в історичне протистояння з кремлівськими покручами, на ствердження перемоги добра над злом, сили світла над силами темряви.
