Основний майданчик ілюстраторів розташовується на другому поверсі «Мистецького Арсеналу». Але спершу варто заглянути на перший поверх, у зал «Фарби». На його стінах — гігантське місто, створене випускниками та кураторами напрямів ілюстрації та графічного дизайну школи Projector. Люди, динозаври, античні герої чудово уживаються разом, що перегукується з фокус-темою ІХ «Книжкового Арсеналу» — «Сусідство: відкрите питання».
«ДИНОЗАВРИ НЕ ЇДЯТЬ СВІТЛОФОРІВ»
«Урбаністи навіть уявити собі не зможуть, що такий простір та співжиття можливі. Ми не обмежені законами фізики, нас не цікавить архітектурний генплан. У наших будинках люди (або не-люди) можуть жити навіть поруч із величезними динозаврами. Бо якщо хтось не вміщається в смарт-квартиру багатоповерхівки, ми увігнемо стіни, добудуємо додаткове вікно або просто додамо четвертий — двадцятий — сто тридцять другий вимір», — запевняють у Projector. Виставку під назвою «Динозаври не їдять світлофорів» курує Варвара ПЕРЕКРЕСТ.
Проект складається з ілюстративних модулів, різних за стилістикою, але об’єднаних у неіснуюче місто додатковими інфраструктурними елементами — дорогами, мостами, тунелями, порталами. Організатори зазначають, що працюючи над виставкою, ілюстратори не бачили ескізів одне одного, проте створили історії, що унаочнюють можливість співжиття різних персонажів у різних просторах. Загалом авторів і авторок — 31, і серед них — художниця «Дня» Анна Гаврилюк.
ІНОЗЕМНІ ГОСТІ
На другому поверсі йдемо до локації клубу ілюстраторів Pictoric, який традиційно влаштовує виставку іноземних авторів. Цього року виставка суголосна темі фестивалю — «Сусіди». Що нове — іноземні митці не просто надіслали свої роботи, а й приїхали до Києва, щоб провести воркшопи для ілюстраторів і дизайнерів. Попит шалений: співкуратор Pictoric Олег ГРИЩЕНКО розповів, що у «Фейсбуці» на воркшопи реєструвалося по 60 — 80 людей, тоді як максимально можлива кількість учасників — 15.
Українських ілюстраторів можна зрозуміти, бо серед учасників виставки, наприклад, австрійський художник BOICUT, який працює у Відні. Він не є книжковим ілюстратором, його роботи радше суто мистецькі й доволі абстрактні, також він працював із такими знаменитими брендами, як Absolut, Jameson, Vans, Levis, Hennessy, Samsung, Converse.
Георг Барбер є вільним художником, живе та працює у Берліні та Стокгольмі, причому в Німеччині ще й викладає ілюстрацію. Олег Грищенко каже, що Барбер створює книжки-картинки з власними текстами й малюнками. Наприклад, на виставці в рамках «Книжкового Арсеналу» можна побачити ілюстрації з його книжки про останнього американського голуба, якого ще не винищили люди. Також цей автор цікавий тим, що у своїх роботах міксує образи з масової культури ХХ століття — Міккі Мауса, Тентена тощо.
На виставці можна побачити цифрові ілюстрації Катрін Штангль із Німеччини. Також вона багато працює у різних графічних техніках, тож може поділитися таким досвідом. Крім того, Катрін є «лауреаткою безлічі премій», зокрема «Найкрасивіша німецька книга 2018 року».
Ну, а Маріанн Марай з Угорщини є не тільки дитячою ілюстраторкою, а й має у Будапешті дитячу школу, де створюють іграшки. Її «Мовчазна книга» стала фіналісткою Silent Book Contest 2019, а на «Книжковий Арсенал» потрапила після грандіозного Болонського ярмарку дитячої книжки.
«О’БОЛОНЬЯ»
Ще про Болонью. Спільнота «Ілюстрактор» запрошує протягом усього «Книжкового Арсеналу» всіх, хто займається ілюстрацією професійно, а також студентів-ілюстраторів підготувати, роздрукувати та повісити свій промопостер на спеціальній стіні. Стіна ця знаходиться на другому поверсі, неподалік від виставки Pictoric. Роботи можна вивішувати в будь-який день фестивалю (нагадаємо, триває по 26 травня), скотч і ножиці будуть на місці. Якщо хочете долучитися — деталі на «фейсбук»-сторінці події.
За задумом організаторів, мета виставки — надати кожному ілюстратору можливість показати себе потенційним замовникам: видавцям, арт-директорам, художнім редакторам і взагалі всім відвідувачам фестивалю. Ідею позичили в організаторів того самого Болонського ярмарку дитячої книжки і назвали стіну «О’болонья» — «з київським присмаком».
«Кажуть, у Болоньї таку стіну називають «стіною плачу» («Помітьте мене хтось!») — у нас інша концепція: це стіна якісних і корисних для обох сторін контактів», — запевняють в «Ілюстракторі». Тож знайдіть трохи часу, щоб подивитися роботи на цій стіні — можливо, ви одним із перших побачите малюнки світової зірки ілюстрації.
«ДИТВИДАВ»
Відкривати треба не лише нові імена, а й призабуті. На виставці «Дитвидав», теж на другому поверсі «Мистецького Арсеналу», представили унікальну експозицію українських ілюстраторів від часів хрущовської відлиги і до незалежності. Над проектом працювали Поліна Байцим, Павло Гудімов та Олег Грищенко. За словами Гудімова, це одна з перших спроб подивитися на явище української ілюстрації для дітей як на феномен.
Організатори прагнуть підняти широку тему — культура для дітей як така, взаємодія дорослого художника і дитини. Сама назва «Дитвидав» відсилає до назви видавництва літератури для дітей «Дитвидав УРСР», яке 1964-го стало «Веселкою».
«Для багатьох художників дитяча форма була єдиним можливим способом бути собою у професійній роботі, тут допускалася стилізація, — акцентував під час тематичної дискусії Павло ГУДІМОВ. — Саме поняття дитячої форми ширше, ніж тільки книжкова ілюстрація. Можна згадати і анімацію, і театр, і великий пласт декоративних і монументальних робіт — та сама мозаїка, оформлення дитячих садочків і майданчиків. Взагалі дитяча культура була певною територією особливої свободи».
Куратори виставки вирішили не показувати роботи сталінських часів, бо, як зауважує Гудімов, тоді дитяча книжка була неймовірно стандартизована, художники зіткнулися з такими обмеженнями, що цей продукт був нецікавий як дітям, так і самим митцям. А 1958—1959 роки фактично стали рубіжними в переході до нової візуальної мови як такої, художники почали сміливіше працювати з ілюстрацією, зокрема дитячою.
До слова, українські ілюстратори за радянських часів отримували міжнародне визнання. Збірку дитячих народних пісеньок «Ой, коники сиваші», проілюстровану Марією Примаченко, 1971 року відзначили премією за художнє оформлення на конкурсі «Мистецтво книги» в Лейпцигу. Того ж року Володимир Голозубов отримав премію «Золоте яблуко» Міжнародної виставки дитячої ілюстрації в Братиславі за книжку «Два півники», а через шість років — бронзову медаль за цю книжку в Лейпцигу.
ЗІРКИ
Оригінали робіт понад 20-ти авторів — тож виділіть на «Дитвидав» побільше часу. Серед експонатів Поліна БАЙЦИМ відзначає ілюстрації Володимира Мельниченка та Ади Рибачук (автори легендарної «Стіни пам’яті» на Байковому цвинтарі) зокрема до книжки «Кокорі» Хоакіна Гутьєрреса. Поліна розповіла, що спершу видавництво «Веселка» відхилило ці роботи, серед причин була така, що в дівчинки-героїні неправильна форма голови. Книжку надрукували аж через 14 років — 1974-го — у Москві.
Художник Анатолій Василенко став «зіркою» виставки. «Ця людина створювала комікси в Україні з кінця 1950-х років, він був доволі вільним у своєму виборі. Коли Анатолію Василенку сказали піти з редакції видання, де він працював, бо комікси — мистецтво капіталістичного суспільства, він пішов, але потім редакцію завалили листами з вимогою його повернути», — говорить Поліна Байцим.
До речі, про «кухню» дитячих видавництв і взагалі про специфіку роботи ілюстраторів у радянські часи можна дізнатися з підготовлених у рамках проекту аудіовізуальних матеріалів і відеоінтерв’ю з художниками, художницями та їхніми нащадками.
«Важливо розуміти, що українська ілюстрація не виникла нізвідки — існує величезна школа, — підкреслює Олег Грищенко. — Для професійних ілюстраторів і дизайнерів дуже цікаво і корисно побачити, що робили до них, від чого можна відштовхуватися, що можна переосмислювати».
Тож це теж про сусідство — різних часів, ба навіть епох.
