Назва виставки — «Приватне місто». Тим часом як критики і мистецтвознавці ламають списи в суперечках, що таке «київська школа» в живописі, художники пишуть про своє найулюбленіше місто — Київ.
«Приватне місто» Віктора Хоменка здійснює сильне враження. Його Київ — це, більшою мірою, експресіонізм (і вже точно, цикл не містить жодних формальних ознак «оголеної натури», або «еротики»). Таким «тілесним», 3D-опуклим, живим здалося усім місто на картинах, які всі побачили вперше. Це — Київ справжній, знайомий до останньої рисочки та улюблений!
Віктор ХОМЕНКО добре відомий в арт-середовищі. Нагадаємо, ще 1976 року він став одним із співорганізаторів першої неофіційної виставки художників-нонконформістів у нашій столиці. А офіційно почав «виставлятися» наприкінці 1980-х. Це він упродовж багатьох років на чистому ентузіазмі видавав (і, в міру можливостей, продовжує це робити сьогодні) впливовий журнал «Образотворче мистецтво». На жаль, популярність В. Хоменка серед широкого загалу поціновувачів сучасного арту мало не зворотно пропорційна його славі серед колег. Цей майстер українського авангарду явно недооцінений. На відміну, до речі, від власних знаменитих дочок, художниці Лесі і дизайнера Ясі Хоменко (хоча впливу творчості батька на молодше покоління родини Хоменків не помітити неможливо).
«Приватне місто» — новий, багато в чому несподіваний для поціновувачів його творчості — зазвичай іронічної, — живописний цикл Віктора Хоменка.
— Усе життя я перебував у пошуку «нового» в мистецтві, — розповідає художник, — А зараз, несподівано навіть для самого себе, захотілося «заякоритися». Захотілося предметності.... Пейзаж є найзатребуванішим жанром українського живопису. Але комерційний бік справи мене не цікавив. Проблема в тому, що я не часто залишаю місто і більшість часу проводжу за кермом власної автівки. Коли їжджу, роздивляюся міські пейзажі. От і зібралося чимало вражень. Втім, роботи циклу «Приватне місто» — це не про місто і не про пейзаж. Це — розповідь про мене. Особистісна, як щоденник.
Місто — модель Всесвіту, небесний Київ, який ожив під пензлем Хоменка, постає в поєднанні «сонячних» відтінків. Недарма найчастіше у назвах окремих картин циклу зустрічається слово sunset — захід сонця. «Sunset street» — «Вулиця Симона Петлюри». «Sunset bus» — «Вечірня маршрутка». «Sunset avenue» — «Брест-Литовський проспект». А ця неймовірна картина, зіткана з помаранчево-жовтогарячої, лазурі та чорної фарб, має назву «Sunlight» («Сонячне світло»), українська назва — «Світло Сонця. Богдана Хмельницького». Із жовтогарячим тлом та сонячним промінням на більшості картин контрастує сіре та чорне — творіння людських рук. Це — добре впізнаванні мости й ескапади («The Bridge» — «Московський міст»). Вервечка автівок, сірий зимовий сніг («Winter time» — «Зимовий час»), Пішохідний міст та схили Дніпра під похмурим небом узимку («Private city» — Приватне місто»).
Крок за кроком, перед очима розгортається велична картина: Київ як поле бою справжнісінької «гностичної» космогонії. Де сили Сонця змагаються з темрявою — зла? Чи, може, вічного сну Брами? Недарма ж на одному з наймасштабніших полотен циклу, «The Hill over the river» — «Набережно-Хрещатицька», — з парапету нібито проглядають написи санскритом. До речі, «подвійні» назви кожної з картин і самі по собі можуть свідчити про «бінарність» Києва. Міста Андрія Первозванного — і чорного Змія.
— У живописі кожен бачить своє, — зауважує Хоменко. — Я же тішуся тим, що чи не вперше у житті жоден із глядачів виставки не запитав мене: «А що означають ці ваші картини?» Невидимої «стіни», яка зазвичай постає між глядачем та художником з його творами, немає! Це неймовірне відчуття — коли картини самодостатні.
